Гримаси українського кривосуддя: ігри з Верховним судом

Верховна Рада зробила ще один крок щодо реформування судової системи. Ідеться про прийняття закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ ВСУ», ініційований депутаткою від Партії регіонів Іриною Бережною. Незважаючи на потуги чинної влади представити цей закон як реверанс Венеціанській комісії, де-факто він є спробою прибрати до рук саме Верховний суд.

Представляючи дітище Бережної, голова підкомітету Комітету з питань правосуддя Дмитро Шпенов знай нахвалював його позитивні риси й говорив про розширення компетенції Верховного суду. Мовляв, і кількість суддів у ВСУ збільшать, і розвантажать його від цивільних та кримінальних справ, і чотири судові палати відновлять, і заступників голови ВС стане п'ятеро замість одного.

Прийняття закону подавалося під соусом щодо необхідності врахування висновків Венеціанської комісії. Нагадаємо, що експерти цієї комісії раніше розкритикували закон «Про судоустрій і статус суддів» за те, що роль Верховного суду в судовій системі була зведена нанівець.

Верховний суд став незалежним, бо… від нього нічого не залежить

Що ж маємо насправді?

«Прийняття таких змін до чинного законодавства, з одного боку, є довгоочікуваним для України, адже той порядок організації провадження розгляду справ ВСУ, що був нормований у чинному законі „Про судоустрій“ містив у собі фактори суб'єктивного впливу», – вважає голова Судової асоціації України «Фундація сприяння правосуддю» Катерина Тарасова. У першу чергу, за її словами, мова йде про порядок допуску до перегляду судових рішень, а також сутність, вчасність та правовий вплив рішень ВС.

З іншого боку, віра в намагання депутатів дослухатися до Венеціанської комісії зникає при ближчому ознайомленні з текстом. «Аналіз закону показує, що він не має нічого спільного з реалізацією висновків Венеціанської комісії», – вважає експерт Центру політико-правових реформ Роман Куйбіда.

За його словами, підстави для перегляду справ залишаються тими самими – неоднакове застосування норм матеріального права судами касаційної інстанції й наявність рішення міжнародної судової установи про порушення Україною міжнародних зобов'язань при розгляді справи в суді. «Навіть більше, за другою підставою справу зможе переглянути й відповідний вищий спеціалізований суд, якщо порушення Україною міжнародних зобов'язань є наслідком недотримання норм процесуального права», – вважає експерт.

Усі поправки, які намагалася протягнути опозиція, не пройшли.

Зокрема, контрольована регіоналами більшість, усупереч рекомендаціям Венеціанської комісії, не захотіла надати Верховному суду право переглядати рішення в зв'язку з порушенням норм процесуального права.

Також депутати не захотіли надати сторонам прямий доступ до ВС і прибрати фільтри у вигляді вищих спеціалізованих судів. Касаційну скаргу потрібно подавати через вищий спеціалізований суд – той самий, який уже виніс оскаржуване рішення.

«Така система фактично означає, що вищий спеціалізований суд просять самому перевірити, чи існує підстава вважати, що він неправильно застосував закон», – зазначали у своєму висновку експерти Венеціанської комісії рік тому.

Нардепи пропустили це повз вуха.

Не захотіли вони й надати Верховному Суду можливість переглядати справи в разі встановлення порушень Європейським судом із прав людини. «Запровадження порядку, за яким заява про перегляд має подаватися через вищий спеціалізований суд відповідної юрисдикції, є кроком назад. Це без потреби ускладнює процедуру. Систему має бути спрощено шляхом забезпечення прямого доступу до ВС», – радила Венеціанська комісія.

Депутати залишилися глухі.

Проте справжня мета закону захована в непримітній нормі: «Члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, призначені із числа суддів, не можуть здійснювати правосуддя. При цьому, за ними зберігається право брати участь у вирішенні питань, що розглядаються органами суддівського самоврядування, а за суддями ВС та вищих спеціалізованих судів – також у вирішенні питань, що розглядаються пленумами цих судів».

Ця норма дасть можливість взяти участь у засіданні пленуму ВС двом членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів – Ігорю Самсіну, голова комісії, та Миколі Пінчуку, заступник голови комісії, які були відряджені до неї з Верховного Суду. «Їхня участь зможе вплинути на перерозподіл голосів і навіть кандидатур при вирішенні питання Пленумом про обрання голови ВС на користь тих, які мають підтримку в президента», – вважає Роман Куйбіда.

«Якщо політична влада завдяки цій нормі так і не доб'ється обрання лояльної до себе кандидатури на посаду голови ВС, то принаймні зменшить його вплив через розпорошення такого впливу за допомогою великої кількості заступників голови», – зазначив він.

У прес-службі ВСУ повідомили, що Василь Онопенко, усунутий 30 вересня від виконання обов'язків голови Верховного суду, ситуацію не коментує.

Судді самі визначатимуть, які рішення приховувати від громади

Також у новому законі його автори заховали норму, яка не має жодного відношення до ВС. Ідеться про зміни до закону «Про доступ до судових рішень», за якими до державного реєстру судових рішень тепер включатимуть не всі судові рішення, а лише ті, які захоче включити Рада суддів за погодженням із Державною судовою адміністрацією.

Тут варто нагадати, що Єдиний державний реєстр судових рішень – це відкрита для усіх громадян інтернет-база усіх рішень судів загальної юрисдикції. Вона діє на основі закону «Про доступ до судових рішень». За словами Романа Куйбіди, реєстр було створено саме за ініціативою громадських організацій, «всупереч позиції багатьох недобросовісних суддів, які боялися широкої відкритості судових рішень».

І хоча за п'ять років існування реєстру до нього виникало чимало зауважень – зокрема, за словами Катерини Тарасової, там знаходиться лише близько 50% відсотків прийнятих судами рішень, а може, і менше, – усе ж його значення важко недооцінити.

Зокрема, саме Єдиний держреєстр судових рішень є джерелом отримання інформації про можливе неоднозначне застосування судами положень Конституції або законів України. Це, у свою чергу, є умовою для конституційного звернення відповідно до 94-ї статті закону «Про Конституційний суд». Без єдиного реєстру українцям було б важко реалізувати своє право на звернення до КС.

Відтепер же передбачається процедура, коли самі судді, що є членами Ради суддів – всупереч принципам відкритості та гласності правосуддя – будуть визначати перелік тих рішень, що мають оприлюднюватися.

«Якщо президент підпише закон, самі судді „фільтруватимуть“ судові рішення без урахування думки громадськості, в інтересах якої й створено реєстр. За таких умов реєстр перестане відповідати своєму призначенню – як засобу суспільного контролю за судовою гілкою влади», – вважає Роман Куйбіда.

«Прийнятий закон фактично зводить нанівець усю цінність ЄДРСР, суперечить конституційним засадам здійснення правосуддя, зокрема, принципам гласності та відкритості судового розгляду», – заявив координатор Вінницької правозахисної групи Дмитро Гройсман. Його організація вже звернулася до Януковича з вимогою ветувати цей закон.

Якщо ж президент закон таки підпише, то дасть усі підстави вважати, що українське правосуддя перетворюється на закрите акціонерне товариство, акціями якого володіє група біло-синіх можновладців.

Тетяна Печончик, Центр інформації про права людини, Українська правда