Новий Кримінально-процесуальний кодекс: до чого такий поспіх?

Сьогодні з вуст «професіоналів» від влади невгамовним хором лунають дифірамби на честь чергової «реформи», якою пафосно кличуть внесений на розгляд парламенту проект Кримінально-процесуального кодексу.

Чи варта ця «реформа» такого лементу та cui prodest (кому вигідно) її втілення у життя?

Актуальність законодавчої модернізації КПК, яким визначено порядок провадження у кримінальних справах, назріла вже давно. Адже понад півстоліття кримінальне судочинство в Україні здійснюється за кодексом, який було введено в дію ще в 1961 році.

За цей час понад сотню разів у нього вносились різні поправки, що мали, радше, косметичний ніж концептуальний характер і принципово не змінювали успадкований з радянських часів обвинувальний за змістом процес, наслідком якого стала висока репресивність судових рішень: кількість обвинувальних вироків й до сьогодні перевищує 99%, а виправдовувальних становить менше 1%.

В цей же час у країнах Європи завдяки справжній, а не удаваній змагальності в середньому кожний четвертий підсудний (25%!) визнається судом невинуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Через надмірне застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту вітчизняні слідчі ізолятори переповнені обвинуваченими та підсудними, які перебувають там у нелюдських умовах, коли через брак місця їм навіть спати доводиться по черзі.

Тож законодавче закріплення реальної змагальної моделі кримінального судочинства та гуманізації процедури кримінального провадження є невідворотними.

Приписування авторства проекту КПК виключно чинному президентові (його радникам) є проявом неповаги до великої кількості науковців, експертів, парламентарів, які тривалий час працювали над розробкою документу, взятого за основу вищевказаного законопроекту і певним чином погіршеного.

Так само неправдивим є твердження про те, що внесенням цього документу до парламенту слід завдячувати виключно добрій волі чинного гаранта Конституції. Адже ще у далеких 90-тих минулого століття, вступаючи до Ради Європи, Україна взяла на себе зобов’язання прийняти новий КПК, який гарантував би неухильне дотримання прав особи під час досудового розслідування та судового розгляду справи відповідно до вимог Конституції та міжнародних договорів щодо прав людини.

Каталізатором внесення законопроекту саме зараз могла стати гостра критика глав багатьох світових держав на адресу керманичів України з приводу неприховано мстивих заполітизованих судових процесів над екс-урядовцями та реальність загрози міжнародних санкцій щодо організаторів репресій.

Основною ж причиною термінового внесення проекту КПК до Верховної Ради, планів щодо його блискавичного прийняття, підписання та введення в дію до жовтня 2012 року вбачається той втішний для більшості українців факт, що окупанти, які останні роки із завзяттям клептоманів визискують Україну, усвідомили, що час їх антинародного режиму добігає кінця!

А тому час закласти законодавчі підвалини для максимально комфортного проведення невідворотних кримінальних процесів на випадок, якщо не встигнуть дременути за кордон або жодна з країн не побажає бруднитися наданням їм притулку.

Попри застереження європейських експертів про необхідність дворічного адаптаційного терміну, протягом якого українські слідчі, прокурори, судді та адвокати мають оволодіти знаннями з нового кримінально-процесуального законодавства і напрацювати навички їх практичного застосування, Прикінцевими положеннями законопроекту передбачено, що прийнятий на його основі Кодекс має набрати чинності вже через 6 місяців з дня його опублікування.

Зауважимо, що половина цього адаптаційного періоду припадає на час літніх відпусток.

Чи траплявся кому-небудь суддя чи прокурор на відпочинку за вивченням кодексу на сотні сторінок? Особисто мені – ніколи, і від цього не смішно, оскільки сідати на борт літака, пілоти якого будуть вивчати інструкцію з керування вже під час польоту, вкрай небезпечно.

І наведене порівняння є доречним, так як непідготовленими посадовцями вирішуватимуться тисячі людських доль.

Кабмін зобов’язали у тримісячний строк з дня опублікування Кодексу забезпечити підготовку та впровадження в юридичних вишах навчальних програм з вивчення нового кримінально-процесуального законодавства. А як і коли підвищуватимуть кваліфікацію ті, хто вже при посадах, погонах і мантіях?

То чи здатна поспіхом прийнята і запроваджена «реформа» задовольнити суспільні очікування й підвищити якість та ефективність кримінального судочинства?

Нинішні правоохоронна, правозахисна й судова системи не готові до термінової зміни процедури кримінального судочинства ні технічно й технологічно, ні організаційно, ні професійно.

Щороку лише слідчими міліції, при середньомісячному навантаженні на одного слідчого у 4,2 справи, розслідується майже 400 тисяч кримінальних справ. Крім того, у їх провадженні перебуває 2 мільйона справ попередніх років і обсяги навантаження лише зростають.

Упродовж 2010 на розгляд до місцевих загальних судів надійшло 6 мільйонів 415 тисяч справ та матеріалів усіх категорій, що на 18,3% більше, ніж у 2009.

До кожного судді місцевого загального суду щомісяця в середньому надходило на розгляд по 119,8 справ та матеріалів (у 2009 – 102,7; у 2008 – 178,9; у 2007 – 160; у 2006 – 138,2; у 2005 – 117,7), у тому числі кримінальних – 12,9 (у 2009 – 12,8; 2008 – 10,7; у 2007 – 10,9; у 2006 – 10,3; у 2005 – 11,7).

Кожний суддя апеляційного загального суду щомісяця в середньому отримував на розгляд по 25,2 (у 2009 – 10,7; у 2008 – 9,6; у 2007 – 11,3; у 2006 – 9,7; у 2005 – 8,3), а суддя Верховного Суду – по 91,7 (58 роком раніше) справ і матеріалів.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Україна, як учасниця Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, зобов’язалася забезпечити будь-якій особі, права та свободи якої порушено, ефективний засіб правового захисту, а також гарантувала кожному право при розгляді будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення бути судимим без невиправданої затримки.

Проте, як засвідчує аналіз стану здійснення судочинства, забезпечення права на розгляд справи упродовж розумного строку залишається на незадовільному рівні й негативні тенденції лише поглиблюються.

Так наприклад, у 2010 на розгляді місцевих та апеляційних загальних судів як судів першої інстанції перебувало 771,5 тисяч кримінальних справ і матеріалів, що на 3,2% більше, ніж у 2009.

Із них залишилися нерозглянутими 41,8 тисяч кримінальних справ, або 16,7% від кількості тих, що перебували на розгляді судів. В тому числі суди по першій інстанції не розглянули 3,4 тисяч справ, за якими особи трималися під вартою і рахувалися за судами понад шість місяців.

Принципова нездатність подолати ці негативні тенденції запропонованим законопроектом полягає у багатьох чинниках.

Зокрема і в тому, що проект КПК, запроваджуючи поняття «кримінального проступку» не дає визначення цього різновиду кримінального правопорушення, до того ж вводить певну термінологічну плутанину, оскільки уже загадана Конвенція про захист прав людини й основоположних свобод використовує терміни «кримінальне правопорушення» і «злочин», однак не містить такого поняття як «кримінальний проступок» взагалі.

Справедливо, що це поняття мало б стати предметом регулювання окремого закону, законопроект якого вже слід було подати до парламенту одночасно з внесенням проекту КПК.

Для того, щоб вести мову про справжню реформу, а не чергову профанацію, необхідно було застосувати системний підхід у реформування законодавства і одночасно з внесенням проекту КПК запропонувати парламенту до прийняття пакетом нові редакції чи принципові зміни до законів «Про адвокатуру», «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про державну податкову службу в Україні», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», «Про судоустрій і статус суддів», тощо.

Перехідними положеннями законопроекту Кабмін зобов’язано у місячний строк з дня опублікування Кодексу внести на розгляд Верховної Ради пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із ним, у тому числі, з метою забезпечення відповідного фінансування.

Йдеться зокрема про оснащення органів досудового розслідування електронними засобами контролю; створення та ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань; обладнання органів досудового розслідування технічними засобами фіксування кримінального провадження і технічними засобами проведення дистанційного провадження в режимі відеоконференцзв’язку (ВКЗ).

А також заміни у судах загальної юрисдикції металевих загороджень, які відокремлюють підсудних, на скляні загородження; обладнання залів судового засідання, установ попереднього ув’язнення та установ виконання покарань технічними засобами фіксування кримінального провадження та проведення дистанційного провадження в режимі відеоконференції; збільшення кількості суддів місцевих загальних судів та апарату цих судів у зв’язку з необхідністю забезпечення здійснення функцій слідчого судді.

Можливо саме в цій частині законопроекту і криється основна «інновація» від авторів законопроекту?

По-перше, не виключено, що рідним і близьким багатьох «особисто відданих» під час нещодавнього масового поповнення суддівських лав не вистачило мантій і тому для задоволення попиту необхідно терміново створити додаткові вакансії.

А по-друге, коли на порозі парламентські вибори, а держбюджет давно спустошено ненаситними витратами на Євро-2012, гвинтокрильні майданчики, оренду літальних апаратів, найм і реконструкції резиденцій та інші забаганки, МВФ вчергове відмовив у наданні кредиту, для «розпилу» бюджету, який не встигають наповнювати ледь вцілілі підприємці, роздачі за рахунок останніх «гречки» й цинічного підкупу виборців у інший злочинний спосіб, необхідно вигадати зрозумілі суспільству статті бюджетних витрат, через які обготівкувати якомога більше бюджетних коштів.

То як тут не згадати слова із відомої арії Мефістофеля «Люди гинуть за метал!».

Тому для відповіді на питання, кому вигідні законодавчі новації, що на старті передбачають понад 300 мільйонів державних витрат, достатньо буде проаналізувати чиї «роги й копита» невдовзі стануть переможцями тендерів за процедурою закупівель за державні кошти у одного учасника: електронних засобів контролю; робіт зі створення Єдиного реєстру досудових розслідувань; обладнання органів досудового розслідування, залів судів, тощо технічними засобами фіксування кримінального провадження; заміни металевих загороджень, демонтажу сотень тон металевих кліток тощо.

Чи будуть ці товари (роботи, послуги) конкурентоспроможними за якістю і цінами?

Навряд чи. Адже вже давно стало ганебною традицією українських «господарів життя» розпилювати мільйони держбюджету, наприклад, на модернізацію веб-сайтів органів державної влади, які, як доведено нещодавно, попри коштовні удосконалення «лягають», не витримуючи найменших проявів активності Інтернет-користувачів (за повідомленням СБУ – несвідомих школярів). Чи стане виключенням «кримінально-процесуальна реформа»? Незабаром побачимо.

Василь Білоус, Харків, Українська правда