Туберкульоз за гратами

24 березня – Всесвітній день боротьби з туберкульозом. Раз на рік на Майдан Незалежності виїздить авто, яке безкоштовне робить рентген легенів. Але і сьогодні в черзі там стоять лише бабусі з дідусями, молодших не помітно…

Навряд чи хто з нас захоче своїй донці чи сину обранця для подружнього життя, який перехворів на сухоти. Але поки грім не вдарить в рідних – близьких, то і байдуже до цього горя.

В Україні кожні 15 хвилин — новий хворий на туберкульоз. У наших дітей, дякуючи несвоєчасним (як правило неякісним) препаратам щеплення, занижений імунітет до хвороб. Не доведи Боже, коли зовсім маленьке дитя захворіє на туберкульоз!

Якщо це закрита форма захворювання, коли хворий не виділяє паличку Коха, тоді це півроку лікування антибіотиками. Відкрита форма — набагато страшніша… І для діток і для дорослих.

Розповім з власного досвіду про ситуацію з цією бідою в ще одній непопулярній площині.

В умовах СІЗО та виправних колоній, це нагадує планове знищення людей :

— запізнілі обслідування і початок лікування, коли хвороба досягає пікової стадії;

— одноразове вживання від 10 до 15 пігулок антибіотиків щоденно, протягом 6 місяців;

— нервові стреси, які накривають час від часу кожного з ув’язнених, підсилені ще й — розумінням того, що на волі багато знайомих та родичів буде триматись від тебе на відстані;

— низькокалорійне харчування, відсутність свіжого повітря, побиття «буц-командами» і т.п.

Виправна колонія у Жовтневому, Балаклавського району, Харківської області, в якій постійно відбуває покарання близько 1 500 хворих на туберкульоз, розташована у «чарівній» місцині — там колись були болота, які з часом підсохли. Не соснові ліси навколо, повітря яких корисне для хворих на легеневі хвороби, а вологе середовище, де навіть здоровий почуває себе не комфортно.

Поруч зі мною – унсовцем, в якого потерпілими по справі проходили 72 міліціонери, відбували покарання і вбивці, і дрібні злодії, і наркомани, і авторитети. Це – зона – лікарня не ділить засуджених за тяжкістю злочину.

Літо 2003, яке я запам’ятав на все життя, було справді пекельним — температура повітря постійно була вище 20*t, періодичні дощі та хмари комарів. В’язні спали, накриваючись з головою, це не допомагало, прокидались покусані, бо ці комахи пролізали через кожну шпаринку.

Постільна білизна за тиждень ставала вся у цяточках крові від забитих комах. «Раптор» допомагав лише на годину, що дозволяло заснути. Та й не завжди було достатньо цих засобів, і уявіть скільки їх потрібно — щоб з 22.00 до 6.00 обробити кімнату більше, ніж 100 кв.метрів.

Жменя антибіотиків, «свіже» вологе повітря і комари – курс лікування. І ця установа носить крім виправної колонії ще й назву «лікарні». Її «хазяїн» полковник Крякушенко гордився тим, що до нього за рік помирало на ВТК № 17 більше 50 «тубіків», а після того, як настала його ера, то 10-15.

Виходиш вранці на шикування – а за метрів 20 несуть бідолаху, накритого простинею… Як правило, у морг їхали з «Титаніка» – це 4-ох поверховий барак, в якому стабільно знаходилось до 300 хворих з відкритою формою, харкаючих кров’ю.

Але помирали й дякуючи «хіміотерапії». Коли за раз вип’єш 15 пігулок антибіотику, відчуття неперевершувані – голова горить вогнем, внутрішні органи також. У мене за півтора місяці вигорів двосторонній гайморит, зароблений на наметах «України без Кучми».

Лікувати також можуть по-різному: я пройшов п’ятимісячний курс на СІЗО № 13 в Києві, де і захворів, а коли переїхав на цю лікарню-трупарню серед боліт, то почув, що маю пройти за їхньою інструкцією ще раз повний курс лікування – 6 місяців.

335 днів х 15 пігулок = 5 025 штук антибіотиків. Вердикт лікарів у погонах – "Те, що здохнеш від церозу – нас не обходить, головне, щоб не від «тубіка»!

І на цій виправно-трудовій колонії є ще промислова зона, де в’язні працюють, наприклад – лакуючи меблі. Уявіть себе — після вживання такої кількості ліків, які заїли баландою і перловою кашею з «комбіжиром», ваші можливості після цього займатися «трудотерапією».

Організувати таку б відпусточку, хоча б на місяць 90% наших депутатів, керівникам МВС, суддям і прокурорам, дякуючи яким у сукупності люди за гратами отримали цю болячку і суперкурс лікування!

Чи провезти етапом працівників Міністерства охорони здоровя в одному вагоні, де в сусідніх загратованих «купешках» їдуть на тубзону, ті, що вже закінчують курс лікування і ті, що плюють кровю, заражаючи оточуючих. А якщо людина повторно захворіє, то, як правило, препарати першої лінії (RAF, ізоніазіт, етамбутол) уже не поможуть, бо палочка Коха вже мутувала, і бити її можна тільки більш ядучою, тяжкою хімією другої лінії.

Мене слава Богу ця участь минула.

Про етап в харківське СІЗО на Холодну Гору, залишились також «чарівні» спогади. Я туди прибув в день Конституції і 2 тижні виживав в камері на «больнічці», де подвійні нари, заповнені 20-ма зеками, з яких лише я і ще один черкащанин не палили.

На вулиці тоді було більше 25 градусів, а в камері – більше 30, і в’язні постійно обливали себе водою і дихали свіжим повітрям по черзі через єдиний вибитий склопакет. За цей час до нас двічі вривалась «команда 10», яка тренується на побитті в’язнів.

Більше 30 тисяч співвітчизників щорічно заражаються паличкою Коха на волі. 30 тисяч громадян України, які на даний час знаходяться в СІЗО і КПЗ – в зоні особливого ризику. Вони — ще повноправні громадяни, але дякуючи старанням слідчих і суддів можуть не тільки втратити свободу, але й отримати хворобу на все життя, відбуваючи покарання в таких умовах і з такими сусідами по камерах і на етапах.

В нас кілька тубзон і десятки відповідних хворих при кожному з десятків ізоляторів по всій державі. Чому в Україні за гратами 200 тисяч людей, а в Польщі 35 тисяч, у той час коли чисельність населення майже зрівнялась?

Але життя триває і за гратами, і друг перевіряється в біді всупереч панеціарній системі, яка на всій дорозі до волі намагається їх зламати. Люди надіються на краще, бо вони ЛЮДИ.

Колись одна людина сказала : "Ти кажеш, що філософ, а скільки років ти відсидів? ". В неволі багато часу для роздумів і аналізу свого життя.

Україні потрібні борці зі злочинними режимами майбутнього, тому наші діти повинні БУТИ і повинні бути здоровими. Не мігранти побудують Українську державу, за яку вмирали герої і лилася червона кров на чорну найродючішу в світі землю.

З несправедливістю та за краще життя сьогодні повинні боротися ми самі, бо ми ЖИВІ і хочемо, щоб на цій землі була держава для громадян, а не для «касти обраних», під якими прапорами вони б не ховалися.

На ток-шоу Шустера на днях піднімалась тема туберкульозу, але бувших ув’язнених туди не запросили. Така «правда» нікому не потрібна? Вони залишились, вони нікуди не ділись – рубці на легенях, рубці на серці, рубці на долі.

Особливу подяку хотілось би сказати лікарям, які ризикуючи своїм здоровям за мізерну плату рятують тисячі людей. Є серед них і ниці істоти, які зневажають в’язнів, але є і справжні, які лікують і тіло і душу.

Те що зараз заявляють про епідемію туберкульозу, говорить про те, що з 2003 року нічого не змінилося.

Ігор Мазур, українець, голова Київської УНА-УНСО

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 26-03-2012 17:16 |  переглядів