Ірина Фаріон скучила за цензурою

Депутат Верховної Ради від партії Свобода вкотре піариться за рахунок культури. Вкотре не розбираючись у суті речей, цього разу вона причепилася до міністра культури Леоніда Новохатька щодо кіноальманаху «Мудаки». Якщо дослівно:

«Так от, що ми маємо в цій кіноновелі «Мудаки»? У підручнику з української літератури для 8 класу – цей підручник позначений «підручником для мудаків» – зображені класики української літератури: Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка та інші хрестоматійні письменники – з домальованими вусами, рогами, копитами (це чорним фломастером). Жирним фломастером, як показує ця кіноновела, дорисовано щось таке, що я навіть не можу озвучити, – нижче пояса», – заявила депутат.

Дивно озвучити дитині, що її ім’я походить від слова «лизати», аж тут – така сором’язливість. До речі, соратники Фаріон, виправдовуючи її знаменитий похід у дитячий садок, характеризують авторку зовсім з іншого боку: «Ірину Фаріон багато хто ненавидить. Ненавидять за прямоту та безкомпромісність. За те, що не гнеться та не підбирає, як то прийнято в «толерантному» товаристві, делікатні слова». Аж тут – слова не може знайти!

Міністр культури м’яко відповів: шановна пані щось переплутала. Кіноальманах знято не державним коштом, тому заборонити його не можна. Та й взагалі, бачила б депутатка, що показують на міжнародних кінофестивалях…

Власне Новохатько трохи спізнився. По-перше, цикл короткометражок, створений майже три роки тому, свою частку резонансу вже отримав. Фаріон дуже вдало підігріла інтерес до підзабутої теми, що навіть режисерові альманаху Володимиру Тихому не дуже вдалося. Крім того, свободівка абсолютно права. Короткометражки і правда – лайно, так навіть називається одна із кінострічок. Режисер і не думав знімати щось інше, просто хотів показати сучасного українця чи українку:

«У кожного часу – свої герої. Про них складають пісні, пишуть книги, створюють фільми, їх наслідують. Це лицарі, воїни, мислителі, поети, музиканти… Змінюються часи, змінюються герої. На відміну від попередників герої нашого загадкового часу не воюють, не відкривають нових земель, не пишуть книг і, як правило, їх не читають. Вони – діти «стихійної демократії», просто живуть. Ходять по магазинах, дивляться телевізор, п’ють пиво, длубаються в носі… Їх можна зустріти в метро, на вулиці, в ліфті, ба – навіть у себе вдома. Вони підкорили країну, не доклавши жодних зусиль. І коли замислюєшся, чи завжди було їх так багато, все важче знайти достатньо аргументів для категоричної відповіді – ні».

Саме такі герої беруть у руки жирний фломастер і домальовують Івану Франку та Лесі Українці анатомічні дрібнички. А чого ще ви хотіли від сучасного арт-хаусу? Все-таки режисери знімали стрічки своїм коштом, як могли, так і показали мудаків. Ось якби шановні депутати із партії Свобода замість позиватися із Міністерством культури добивалися виділення грошей на цю саму культуру, може, режисери змалювали б щось поетичніше за розмальований підручник для восьмого класу. Як не парадоксально, але у мистецтві фантазія теж живиться за рахунок грошей. Тільки от Фаріон її чомусь забракло…

Олена Солодовнік 

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 23-09-2013 17:05 |  переглядів