Президентська локшина для Мирослави Гонгадзе і глядачів «UA:Першого»

«Прайм-тайм» телеведучої «Голосу Америки» Мирослави Гонгадзе з президентом Порошенком на «Першому», нібито суспільному, став черговим і звичним для українського телебачення вже за нинішньої влади (що особливо прикро) зразком придворної журналістики.

Пустопорожня балаканина про те, який пречудовий в нас президент, як багато хорошого для нас робить, а ще більше — прагне зробити, хоча міг би будучи успішною і заможною людиною взагалі не братися за президентство.

Не інтерв'ю, а доземний уклін главі держави.

З почутого від президента традиційного набору дєжурних фраз зупинимося на декількох. Тих, що чітко й однозначно викривають підлу маніпулятивність і брехливість його натури.

Зокрема, порошенко каже, що не піддався вимогам росії сісти за стіл переговорів з терористами. Натомість, як він стверджує, перемогою стало, те, що мінські угоди були підписані Україною (уповноважений — Кучма), росією (посол Зурабов), ОБСЄ (Тальявіні).

А чого ж петро олексійович не договорює про ще два підписи, які стоять на тих папірчиках? Підписах, абсолютно рівнозначних першим трьом, вже названим. А саме — терористів: захарченка від «днр» та плотницького від «лнр». Рівнозначних, тому що підписи злочинців стоять на угодах разом з афтографами Кучми, Зурабова, Тальявіні.

Якщо ж вони там є, то значить у такий спосіб Україна і сіла за один стіл з терористами. Тому заперечення цього ганебного факту, яке ми почули з вуст президента, нічого не варте. Пустий звук.

До речі, було б цікаво дізнатися, чому не розписалися президент Франції та канцлер Німеччини, які теж брали участь в тих переговорах, але утримались від підписів?

Петро Олексійович говорить, що Росії не вдалося нав'язати свою волю у трактуванні подій на Донбасі як внутрішнього українського конфлікту. Для чого ж тоді запроваджувати «особливий порядок самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей»? Навіщо змінювати щось усередині країни, якщо проблема — поза нею, ззовні?

Хіба зміни у Конституції не є нашими внутрішніми справами? А раз Порошенко вносить їх заради окремих українських територій, то такі дії і надають конфлікту внутрішнього характеру. Ніби Росія і справді ні до чого.

Хизуючись мінськими угодами, президент акцентував на тому, що вже 6 днів як на Донбасі мовчать гармати. От, мовляв, які угоди важливі, корисні, результативні. Ця теза була б хоч трохи чогось варта, якби гармати замовкли ВІДРАЗУ Ж після укладання мінських угод. Тоді можна було б казати про їхню дієвість.

Але затишшя, до того ж умовне, триває лише ОСТАННІ 6 днів. Точніше, відколи Путін зрозумів, що досяг бажаних для себе змін до Конституції України. А скільки ж наших хлопців загинули, були поранені, взяті в полон від САМОГО ДНЯ підписання угод? Скільки території ми втратили ВІДТОДІ? Скільки сіл і містечок зруйновані внаслідок безперервних бомбардувань? Скільки жертв було серед цивільних? Незадовго ж до 31 серпня, терорашисти встановлювали один рекорд за іншим в інтенсивності обстрілів. Оце і є правдива ціна та дієвість угод.

Навіщо нам суспільне телебачення, якщо його керівник Аласанія та журналісти, які роблять для каналу передачі — Ольга Герасим'юк, Мирослава Гонгадзе, беручи інтерв'ю в президента змагаються між собою в улесливості і компліментарності запитань? А це те, що хоче чути президент, а не суспільство. З якого боку таке телебачення суспільне?

Олексій Мазур, sprotiv.org

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 11-09-2015 21:14 |  переглядів