28.11.2020 10:37 | Попередня версія sprotiv.org | Наша кнопка | Read sprotiv.org in English | Зробіть Ваш внесок | Розміщення реклами | Зробити стартовою

Він завжди був для мене #Лісник

 

 

Він був моїм інструктором на вишколах ще до того, як почалась активна фаза, але вже тоді було зрозуміло, що буде справжня війна... Він вмів захопити, викликати повагу, завоювати увагу навіть в такої бєстолочі і троля, як я без жодних примусів до того... ти одразу розумів, що він знає багато, має величезний досвід, одразу було видно гарячу авантюрну натуру, кураж, неоднозначність і повну незалежність від якихось затверджених пакетів норм — в нього було своє уявлення, своє бачення всього, він вмів розповідати цікаво і вмів слухати, хоча ти все одно ні на хвилину не сумнівався, що він має свою думку на те, і можливо, протилежну твоїй... Він був самобутнім, ні на кого не схожим, зі своїм світом, сильною особистістю, але головне для мене було в ньому — його вогонь в очах... він міг захопитися і розповідати щось, як школяр, як хлопчисько...

Ми з покійним Орестом Квачем стільки про нього говорили — Орест так смішно копіював його — фрази і жести, уривки розповідей — ми розбирали його на цитати... ми всі після лекцій ще довго захоплено обговорювали їх і всі сходилися на думці, що він неймовірно цікава і неоднозначна особа і хочеться провести з ним побільше часу...

Одного ранку, о 6 чи коли ми там вставали на руханку, він проводив ту руханку і була вправа — що ти маєш відчувати до ворога в двобої... Він пояснював механізм контролю емоцій, і як ми маємо вміти відчути агресію і рішучість, а потім так само вмить заспокоїтися і розслабитись... і от, стоїмо ми всі, чоловік під 30, всі мужики і я, слухаємо його, хтось тут же практикує, хтось сміється, ми своєю «п’ятіркою», як завжди тролимо і ржем, а він продовжує говорити — «ви маєте так напружитись, налаштуватися вмить так, щоб у вас пішли мурашки по тілу».

І в тому гомоні я своїм хлопцям і кажу — «Тю, та мені достатньо на нього тільки подивитися, і в мене вже мурашки по тілу!»... і раптом виявляється, що я то сказала в повній тиші — знаєте, як то буває, і окрім тих, кому я то казала, весь вишкіл почув мою фразу... ну, ясно, всі поржали, а він так мило усміхнувся, зворушливо застидався, опустив очі і став продовжувати.

А ще, в нас було страйкбольне тренування, і наша п’ятірка була «диверсійною групою»... в якийсь момент все пішло не так, хтось почав порушувати правила, хтось комусь щось доводити, і фактично ми опинилися в опозиції до всіх... і от він з нами потім говорив, пояснював, чому так сталося, пояснював психологічний механізм того, як люди гру раптом починають сприймати всерйоз, як щойно друзі раптом стають трохи не ворогами. відхрещуються від тебе... З ним було неймовірно цікаво... а потім ми всі почали фотографуватися... Ті, хто знали, на що вони йдуть і мали серйозні наміри, ховали обличча... декого взагалі було неможливо вмовити зфотографуватися разом... про нього мова не йшла взагалі, бо це ж ВІН... він не буде ставати до знимки... і от ми «нашою п’ятіркою» вирішили разом знятися, правда без Андрюхи Юркевича (якого також вже немає в живих (( ) — він десь був в іншому місці, і тут бачимо, як по схилу до нас прямо в кікіморі і з гвинтівкою, несеться ВІН... несеться зі словами — «а я?.. я теж з вами хочу!»... ми всі афігєлі — як??.. хлопці почали підтрунювати з мене, що то через мене і я йому си вподобала)... а для мене то була нереальна честь, що він схотів сфотографуватися з нами...

Ми бачилися періодично потім — я зайнялася виготовленням кікімор і сіток, зайнялася тим саме через них — тих, з ким я не знайшла сил поїхати і бути разом... і він не раз допомогав мені порадою, ми робили для нього спеціальні замовлення під певні задачі... я дуже здивувалася, коли він став відкрито показувати обличча в інеті, бо тоді, напочатку, це було неможливо уявити... і про те, що звати його Олег, я дізналася тільки зараз — він завжди був для мене Лісник...

Я ніколи не питаю зайвого — мені достатньо того, що людина сама розповідає... Я дуже любила його... і завжди страшенно раділа, коли він знов з’являвся без попередження в нашій коморі або раптом мені телефонував чи писав...

Для мене він — яскрава неординарна особистість з твердими переконаннями, абсолютно не прив’язана до матеріальних благ, суто ідейна, різнобока, з прагненням розвиватися і пізнавати нове, з широкими поглядами, з тим д’явольським вогнем в очах, який я обожнюю в людях, з молодою душею, повна життя...

Я настільки містифікувала його, що досі не вірю в те, що більше не побачу... Мені здається, що з ним того не могло статися, і колись він знов з’явиться без попередження і вип’є чаю зі мною... і знов я нічого не питатиму... В мене так і залишилися спеціально нарізані для нього листочки для маскування з ПВХ... нехай лежать — може все таки дочекаються...

І да... чим далі живу, тим більше розумію, що немає чорного і білого... все дуже відносно...

Юліана Литвиненко, фейсбук, sprotiv.org

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 14-12-2015 14:15 | Кількість переглядів 121903 переглядів

Подiлитись посиланням:




Все про: , , , , , , ,

Читайте по темі

Закрити
Вам подобається Спротив? Приєднуйтеся до нас!

Facebook

Twitter

bigmir)net TOP 100 статистика Rambler's Top100