Свого народу влада боїться більше, ніж окупантів

Лікування хвороби потребує точного діагнозу, а розв'язання проблеми — усвідомлення її причини. Нинішня криза в Україні має внутрішні і зовнішні причини. Без їх розуміння можна боротися з сепаратизмом роками.

Сепаратизм на Донбасі — це рішучі дії місцевих феодалів задля збереження контролю над природними і людськими ресурсами краю. Якби антитерористичну операцію провели не під Краматорськом чи Слов'янськом, а в Києві під час інавгурації президента, то сепаратизм почав би «розсмоктуватися» вже з наступного ранку. Проте київська влада зацікавлена у збереженні напруженості, адже завдяки бойовим діям заблоковані головні вимоги Майдану: люстрація, повернення награбованого за влади Януковича та його попередників, покарання злочинців, боротьба з корупцією, розділення влади і бізнесу.

Закінчення війни — це початок люстрації. Бачимо, як нардепи, чиновники і генералітет саботують відродження обороноздатності держави. Задля підтримки осередків напруженості центральна влада не відновлює на Донбасі трансляцію проукраїнських телерадіоканалів і не блокує проросійських ЗМД — засобів масової дезінформації. З цією ж метою залишаються відкритими не тільки кордон із Росією, а й внутрішні автомагістралі, якими підвозиться зброя і російські бойовики. Рішуча боротьба з сепаратистами відбувається тільки там, де виникає реальна загроза олігархічній власності, — наприклад, у Маріуполі.

Крім української влади, у підтримці напруженості зацікавлена Москва. Завдяки «телевійні» Путіну вдалося придушити свою опозицію, сконсолідувати населення і відволікти його від внутрішніх проблем.

Українська і російська верхівки мають ще один спільний інтерес: чим більше проукраїнські і проросійські пасіонарії знищать один одного, тим буде спокійніше. Показово, що нова українська влада почала свою діяльність з ліквідації Сашка Білого — героя Чечні, рівненського «робінгуда».

Очевидно, що обидві сторони далі підкидатимуть дрова у багаття сепаратизму і загрібатимуть жар чужими руками. Людей переконують, що консолідація навколо існуючої влади зупинить війну. Насправді навпаки — існуюча влада є причиною війни. Організована нею громадянська війна на сході України — це спроба зберегти своє панування.

Зовнішня причина кризи — геополітична: боротьба світових центрів сили за домінування в Україні. Ця земля є однією із найбагатших у світі за концентрацією природних і людських ресурсів. Природно, що Росія і Захід прагнуть вирішити свої економічні проблеми за рахунок нашої держави. Не менш важливий суто військовий аспект: США бояться залучення України до відновлення Московської імперії — без української ракетно-космічної промисловості вона неможлива. Зі свого боку, Москва боїться втягування України в НАТО і розміщення на своєму кордоні американських ракет. Тож Росія і Захід міцно вчепилися в Україну: будь-яка активізація од­нієї сторони викликає енергійну протидію іншої.

Український народ рішуче опирається спробам посунути країну на Схід або на Захід: у цьому переконує вся історія української незалежності. Прагнення центральної влади до зближення з Москвою негайно призводить до вибуху сепаратистських настроїв у Галичині і Закарпатті. Натомість активний рух на Захід відразу ж наражається на реакцію східної України. Саме різкий рух до ЄС і НАТО, відверто проголошений і розрекламований урядом Турчинова-Яценюка, став головною причиною «ідейного сепаратизму» на Донбасі. Москва тільки посилила його засобами інформаційної війни і відкрила кордон для підвезення зброї та російських добровольців — ідейних і найманих.

З найманцями все зрозуміло. А от що рухає ідейними добровольцями? Виявляється, вони переконані, що захищають своїх братів-росіян від «фашистів» і «бандерівців», що продалися США. У цьому їх переконує не лише московська пропаганда, а й дії української влади.

Зайдіть на сайт Арсенія Яценюка openukraine.org: на сторінці партнерів і спонсорів побачите логотипи НАТО, уряду США і прозахідних агентів впливу. Коли ж російський доброволець приїжджає в місто на Донбасі, то справді потрапляє в «русскій мір»: суцільно російськомовні населення, преса, радіо і телебачення. У ньому нема нічого українського. І це при тому, що навколишні села, що живлять ці міста, україномовні. Але коли українці потрапляють у місто, під жорстким тиском змушені «балакати по-городському». А все тому, що київська влада з самого початку незалежності кинула українців Донбасу напризволяще, чим і скористалася московська пропагандистська машина.

Метою інформаційної війни є запуск механізму самознищення ворога власними силами і ресурсами. Москві вдалося цього досягти: війна з сепаратизмом — це самознищення українців власними силами. І не треба демонізувати східно­український сепаратизм. Якби після Майдану до влади в Києві прийшло промосковське політформування, то західноукраїнський сепаратизм був би на порядок масштабніший і кривавіший.

Сепаратизм, громадянську війну і зовнішню боротьбу за Україну можна припинити тільки шляхом набуття нею статусу постійно нейтральної держави — з потужною армією і народною самообороною за швейцарською моделлю. По-перше, нейтральна Україна є компромісом між США і Росією. По-друге, позиція «без НАТО, ЄС і Москви» знімає суперечність між українцями антизахідної і антиросійської орієнтації. По-третє, озброєне громадянське суспільство унеможливлює відверті прояви корупції. Це й буде поверненням України до істинної Європи.

Нинішній український істеблішмент не може на це піти через загрозу втрати влади. Війна з Росією показала, що правляча верхівка боїться свого народу більше, ніж окупантів. Тому єдиним способом подолання кризи є повне переформатування влади і правил гри, тобто заснування нової Української держави з єдиним українським інформаційним простором на всій території.

Ігор Каганець

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 24-06-2014 10:56 |  переглядів