Кінець місцевого самоврядування, або Хто захистить позапартійних?

Місцеві вибори в Україні таки відбудуться 31-го жовтня цього року. Таке рішення у перший день липня ухвалила Верховна Рада. Цього ж дня народні обранці прийняли у першому читанні і законопроект Олександра Єфремова про правила проведення цих виборів.

Документ, який був зареєстрований у секретаріаті Ради лише ввечері 29-го червня, вже через півтори доби потрапив до порядку денного парламенту і був проголосований.

246 депутатських «коаліційних» кнопок, у тому числі 27 «тушкованих» від БЮТ та НУ-НС проголосували «за».

Звісна річ, «творець» нового закону про місцеві вибори в Україні Олександр Єфремов щиро вважає, що ухвалений у першому читанні документ — це суттєвий крок на шляху розбудови справжнього місцевого самоврядування. Мовляв, повернення до змішаної системи обрання депутатів — це істинна демократія на місцях.

Але це, м'яко кажучи, не зовсім правда.

Новий закон Єфремова і справді повертає часткову «мажоритарку», але разом з тим де-факто забороняє участь у місцевих виборах для пересічних безпартійних громадян. Згідно зі статтею 35-ю документу, право висування кандидатів на посаду мерів міст, депутатів обласних, міських і навіть районних рад мають виключно (!) партії.

Жодного само висування, жодних зборів громадян, жодних громадських організацій, рухів та ініціативних груп!

Навіть якщо ви є найавторитетнішим мешканцем свого під'їзду, свого будинку, своєї вулиці, вас шанують, поважають та довіряють ваші сусіди, ви все одно навіть теоретично не зможете балотуватися навіть до ради свого рідного міського району чи до міської ради без згоди місцевого часто-густо скомпрометованого партійного бонза.

Мусите піти до нього, вклонитися в ніжки та пообіцяти в обмін на власне висування бути слухняним та керованим у разі власної перемоги.

Чим тоді ця схема відрізняється від «партійно-пропорційної», що існувала 4 роки тому і повністю дискредитувала себе в масштабах цілої країни?

Чому місцеві громадські об'єднання, ініціативи та рухи, які у деяких містах є значно популярнішими серед місцевої громади за «найпопулярніші» парламентські партії, тепер терміново мають шукати для себе хоч якийсь політичний «дах» в обмін на подальшу підконтрольність?

Але і це ще не все. Партійної підтримки не достатньо.

Як кандидат ви мусите заплатити ще й заставу у розмірі 1 600 гривень. З партійних списочників візьмуть ще більше — 8 тисяч. І повернуть заставу лише тому висуванцю, який переможе у виборчих перегонах. Інші свої гроші втратять.

Парламентські опозиціонери вже підрахували, що лише на заставах Центрвиборчком заробить загалом по Україні цілих 600 мільйонів гривень. Рівно стільки, скільки коштуватиме проведення самих виборів. Не погане ноу-хау від Єфремова і компанії щодо наповнення бюджету.

Самі хочете бути депутатами — самі й оплачуйте організацію виборів! Тим більше, що за переможців заплатять лузери. А однопартійці Єфремова бачать себе саме переможцями.

Те саме і з питанням висування кандидатів на посаду міського голови. Не секрет, що у значній кількості українських міст мери намагаються дистанціюватися від перманентної боротьби між конкуруючими політичними силами та зайняти «проміську» позицію.

Тепер, коли закон повністю скасує інститут самовисування, будь-який кандидат у мери буде змушений іти на уклін до місцевого партійного керманича, обіцяючи йому різноманітні преференції на майбутнє.

Хіба це демократія? Про те, що мер має слугувати всій міській громаді, а не певній політсилі, творці закону, певно, не здогадалися.

Як риторично запитав в опонентів «головний по кнопках» пропрезидентської Партії регіонів Михайло Чечетов: «А чиї права це обмежує? У нас в країні 180 партій!» Мовляв, обирай до кольору, до вибору.

Але відповідь очевидна — це обмежує права тих мільйонів позапартійних українців, які вже надто втомилися від відгодованих та знахабнілих облич партійних ватажків, які щодня бачать з екранів своїх телевізорів.

А після того, як законопроект Єфремова ухвалять у другому читанні, саме ці «розумні люди з телевізора» фактично призначатимуть ще й місцевих депутатів.

Зрештою, мене особисто мало обходить заборона висування та участі у виборах іменних партійних блоків. Це, можливо, є принциповим лише для «брендових» політиків на зразок Черновецького, Кличка чи Литвина, але чому регіонали знову намагаються «втулити» українському виборцеві закриті партійні списки?

Виборчі граблі «а-ля Лозинський» тепер законодавчо закріплять і на місцевому рівні! Для того, аби побачити результат такого «обирання кота у торбі», варто щонайменше подивитися хоча б на список депутатів блоку «космічного мера» у Київраді, куди потрапили чи не всі родичі та друзі «по бізнесу» «вельми шанованого» Леоніда Михайловича.

На що перетворилася столиця в результаті кількарічного правління цієї «молодої команди», можна побачити на власні очі.

Так асфальт під моїм будинком не міняли років з 10, каналізаційні люки вкрадені років з 5 тому, а перед столичною міськадміністрацією вже роки зі 3 немає жодної квіточки у бетонних клумбах, де тепер ростуть лише бур'яни.

Це вже не кажучи про величезну кількість киян, що зламали собі ребра та кінцівки цієї зими під час «успішної» боротьби «мерської команди» зі снігом та іншими наслідками зими... Добре, що хоч нікого досі не вбили, як на Кіровоградщині...

Тепер Єфремов, Чечетов і компанія пропонують повторити «успішний досвід» закритих списків.

Але насправді робиться усе це з однією єдиною метою — не допустити до регіональних виборів нові справді громадські сили та рухи, що виросли та зміцніли на місцях протягом останніх 4-х років перманентного парламентського бедламу.

«Нові» позапартійні люди є і в Києві, і в Дніпропетровську, і в Донецьку, і у Львові. Вони знають проблеми громади і намагаються робити свою справу на рівні свого під'їзду, свого будинку, своєї вулиці.

Але тепер шлях до місцевої влади їм буде закрито. Вхід лише через партійні приймальні...

Єгор Чечеринда, журналіст

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 2-07-2010 20:17 |  переглядів