Володимир Чемерис: «Відкривати кримінальну справу проти Кучми – це дуже позитивно». Інтерв’ю

Володимир Чемерис не тільки теоретик, а й практик у сфері питань свободи зібрань.

«Ось тут недалеко (парк ім. Т. Шевченка) в 90-му році мене затримували за організацію несанкціонованого мітингу. 15 діб тоді відсидів», - згадує Володимир Чемерис. Він вчився в університеті 12 років, адже двічі був відрахований за антирадянську діяльність. Був головою Союзу українського студентства. А в 1994—1998 рр. був депутатом. Був співкоординатором акції протесту«Україна без Кучми».

Пане Володимире, що змусило вас стати громадським активістом, правозахисником?

Треба було щось робити, не можна було усе так залишати.

Ви були співкоординатором акції протесту «Україна без Кучми», яке Ваше ставлення щодо порушення кримінальної справи проти Леоніда Кучми?

Не залежно від того, як вона закінчиться і які мотиви були у прокуратури, відкривати кримінальну справу проти Кучми – це дуже позитивно. Тому що будь-який авторитарний диктатор повинен знати, що в тій чи іншій мірі відповідальність наступить. Мене дивують заяви політичної опозиції, яка практично називає відкриття справи проти Леоніда Кучми політичним переслідуванням. Очевидно, що це не є так. І ця кримінальна справа буде знаком для Віктора Януковича, який теж став авторитарним Президентом, як і Леонід Кучма.

Будучи членом правління Інституту «Республіка», прокоментуйте порушення права на свободу зібрань в Україні? Чи змінилась ситуація останнім часом?

Протягом часів і Кучми, і помаранчевого правління, були масові систематичні порушення свободи зібрань. Зокрема, за це має нести відповідальність міністр внутрішніх справ України часів Помаранчевої революції Юрій Луценко. 2010 року тенденції щодо порушення свободи зібрань значно посилилися - вони стали масовішими. Проте з початку 2011 роки ми спостерігаємо певну лібералізацію режиму щодо цього питання - не зафіксованого жодного масового розгону мітингу. Хоча судові заборони деяких мітингів продовжуються.

Яка доля законопроекту уряду Юлії Тимошенко, який обмежував свободу зібрань?

Влітку минулого року почалася громадянська кампанія проти цього законопроекту. Громадянські активісти добилися того, що були проведені комітетські слухання і законопроект був відтермінований. Він мав стати на друге читання 18 червня, але його зняли на невизначений термін і відправили на розгляд до Венеціанської комісії. В жовтні вона написала розгромний висновок на цей законопроект. Очевидно, профільний комітет Олега Зарубінського не знає, що з цим робити. Знову реанімувати його не вийде, адже уже є негативний висновок Венеціанської комісії і це може викликати обурення громадянського суспільства. Зараз цей законопроект навіть не стоїть в планах ні комітету, ні Верховної Ради.

Чи відбувається робота над законопроектом про мирні зібрання, який би задовольняв потреби громадянського суспільства?

Думаю, що зараз ведуться розмови щодо проведення круглого столу для розробки законопроекту, який би задовольняв суспільство. Можливо, він буде на основі законопроекту В. Мусіяки, який ми розробляли і вносили до Верховної Ради ще 2006 року і який уже отримав схвалення Венеціанської комісії. Я б рекомендував саме його.

Ви відслідковуєте ситуацію з порушенням прав людини, допомагаєте політичним в’язням?

Звісно, ми допомагаємо. Ми організували компанію адвокатського захисту і в результаті двоє – Гаркавенко і Заплаткін були звільнені під підписку про невиїзд. Апеляційні суди прийняли відповідні рішення. Цим займається наш адвокат Олег Левицький. Мене самого двічі викликали на допит у цій справі.

Зараз багато говорять про колишніх посадовців уряду Ю. Тимошенко як про політв’язнів. Я не вважаю їх політв’язнями. Їм висуваються конкретні звинувачення кримінального характеру, які вони підтверджують. Щоправда вони вважають, що сорок тисяч – це замало, хоча у нас починаючи із 60 гривень наступає відповідальність.

А є окрема група людей – це ті, кого переслідують за те, що вони реалізовують своє право. Наприклад, учасники Податкового майдану реалізовували своє право на мирні зібрання, за що їх і переслідують. Так само Дмитра Гройсмана переслідують за те, що він займався правозахисною діяльністю. Цих людей я б назвав «в’язнями сумління». А колишні посадовці ніякого відношення до в’язнів сумління чи то до політичних в’язнів не мають.

Інститут «Республіка», до складу якого Ви входите, є членом Української Гельсінської спілки з прав людини, які з прав людей в Україні порушуються найчастіше і яким є загальний стан?

Ситуація з правами людини є нелегкою в Україні. Маємо проблеми не лише з порушенням права на мирні зібрання, є проблема катування в міліції – знаємо кілька резонансних смертей: справа студента Ігора Індила, є ще одна смерть в Святошинському районному відділі міліції. Є проблеми з правами біженців, з питанням свободи слова. Ситуація негативна і справа в тому, що продовжуються ті самі тенденції, що були за помаранчевої влади, тільки зараз ці тенденції набрали більшого розмаху.

Як вирішити питання з порушенням прав в Україні?

Мітинги – найбільш ефективний спосіб досягти свого права. Думаю, громадяни це вже зрозуміли: акція протесту «Україна без Кучми», події 2004 року, Податковий майдан. Крім того, хотів би перефразувати класика: «Мирні зібрання – це локомотив історії». Поки існує держава, доти будуть порушуватися права людини. Щоб зменшити порушення прав людей, треба змінити систему, як політичну, так і соціально-економічну. Адже влада знаходиться в руках великого капіталу і заради нього вони усе роблять. Тож, необхідна зміна системи економічних, соціальних та політичних відносин. Тобто, революція.

Спілкувалася Марія Малафей, sprotiv.org