Сергій Лещенко: «Зміниться влада — відберуть і посадять». Інтерв'ю

Сергій Лещенко народився в Києві. Закінчив журфак Університету Шевченка. 2000-го почав працювати стажером у новинній програмі «Репортер». Випробувального терміну не пройшов. Тоді влаштувався в новостворене інтернет-видання «Українська правда». За два тижні після початку роботи, 16 вересня 2000 року, зник засновник і головний редактор «Української правди» Георгій Ґонґадзе.

Кілька років працював редактором стрічки новин, після того зайнявся репортажами, інтерв'ю та розслідуваннями. Найпомітніші — «Син бога» 2005 року про стиль життя Андрія Ющенка, сина тодішнього президента, цикли публікацій про справу Павла Лазаренка й резиденцію Віктора Януковича «Межигір'я». Зараз є також заступником головного редактора «Української правди».

Любить електронну музику. Пише тексти, слухаючи її. Неодружений, є дівчина.

Протягом двох тижнів тричі переносимо інтерв'ю з 32-річним Сергієм Лещенком, журналістом інтернет-видання «Українська правда». То через його відрядження на форум світових лідерів у Давос, то через «нові повороти у справі Щербаня». Зрештою, зустрічаємось у редакції видання. Це простора квартира у «сталінці» в центрі Києва неподалік Міністерства внутрішніх справ. Сергій перепрошує за затримку з інтерв'ю. На ньому коричневий в'язаний светр із норвезьким прапором та джинси.

Сідаємо в одній з кімнат. У ній кілька книжкових шаф, стіл із комп'ютером, велике старе дзеркало на стіні. Біля вікна — велотренажер. Сергій жартує, що той не має особливої популярності в працівників видання.

На своїй інтернет-сторінці ви не раз публікували фотографії прес-служби американського президента Барака Обами. Він на них тримається без пафосу, простий із людьми, може зіронізувати над собою. Якщо так поводитиметься український президент, його зрозуміють?

— Чому ні? Нещодавно, повертаючись із форуму в Давосі, я опублікував фотографію Арсенія Яценюка, який летів тим самим рейсом. Він обрав економ-клас, звичайне місце. Це фото набрало понад 2700 «лайків», і це, мабуть, рекорд для політичної фотографії в українському сегменті «Фейсбука».

Це досить простий і ефективний спосіб підвищити свою популярність. Фотографії, де Обама обіймає після перемоги свою дружину, тисне руку прибиральнику чи нібито лякається гостя в костюмі Людини-павука у Білому домі, стають хітами інтернету. Думаю, в Україні також назрів запит на «президента із сусіднього під'їзду».

Чи бачите когось із українських політичних знаменитостей у ролі «простого хлопця»? Хто може, наприклад, посміятися із себе?

— Не бачу. Той же Яценюк був проти, щоб я його фотографував. «Фейсбук» свій він не веде. Взагалі, більшість політиків сприймають соцмережі не як спосіб прямого спілкування з людьми, а як філію прес-служби.

Подібна розкіш, як у Віктора Януковича резиденція «Межигір'я», в суспільстві вже стає непристойною. Наступний глава держави навряд зможе вести такий спосіб життя.

— Так, і це щеплення — одна з причин, чому я стільки уваги приділяю маєтку Януковича. Мені закидають, що це «жовта» тема. Але, по-перше, це дуже нагла й цинічна схема крадіжки. І через те, що її почали реалізовувати, коли Янукович був не при владі, багато речей не вдалося сховати так, як у них виходить нині. По-друге, через «Межигір'я» видно, яким є Янукович. Він необачно показав забагато себе. Свої смаки, розуміння хорошого життя. «Межигір'я» сказало більше за всі заяви прес-служби й хвалебні слова Ганни Герман про «європейськість і сучасність нашого лідера». Це те, що він плекає, чим дорожить.

Водночас, у суспільстві сформувався чіткий запит на те, що «Межигір'я» треба повернути державі. Цього вимагатимуть від наступного президента. Нескладна річ, яка швидко підніме його рейтинг.

Напевно, в 1930-х люди теж жили з думкою, що «цього країна точно не проковтне». Але краще не ставало.

— Але ж суспільство розвивається, кращають засоби комунікації. Назад цей процес не обернеш. Не можна вже повернутися до часів молодості Януковича, коли ночами слухали по транзистору «ворожі голоси». Зараз контролювати поширення інформації істотно складніше. Інша справа, що Янукович досі живе 1970-ми. А справи веде, як у 1990-х. Він намагається відтворити цю «чарівну епоху» в масштабі країни, погано розуміючи час.

Що ще, крім зажерливості, має бути забороненим в українській політиці?

— Дуже важливо запровадити принцип невідворотності покарання. Можливо, переслідуючи інші цілі, Янукович створив прецедент цієї невідворотності у випадку з Юлією Тимошенко. Порушив негласний пакт про ненапад між елітами. І тепер політик довше подумає перед тим, як привласнювати якийсь актив чи віддавати наказ про захоплення якогось відомства. Матиме на увазі: зміниться влада — відберуть і посадять. Це ефективний стимул проводити цивілізованішу політику.

Відповідаючи, Сергій малює на чистому аркуші ромби. Ділить їх на чотири частини, зафарбовує сегменти. В одному з ромбів пише велику літеру «Д» — як у емблемі київського «Динамо».

Вірите в еволюційний шлях? Якось ви сказали: таке враження, що Україну не можна реформувати секторально — мала би бути якась кнопка, яка перезавантажила б усю систему.

— Є речі, які краще зруйнувати, ніж реформувати. Наприклад, не вірю, що ті нинішні судді за справедливого президента ухвалюватимуть справедливі рішення. Чи що Віктор Пшонка та Ренат Кузьмін під іншим міністром поводитимуться інакше.

Російський журналіст Олег Кашин каже, що мріє взяти інтерв'ю в дружини Путіна. Мовляв, це дуже загадкова й, певно, трагічна постать. Чи є у вас люди, з якими ви мріяли б поговорити?

— Для мене це, мабуть, Михайло Горбачов. Не впевнений, що поговорю, тому що боюся розчаруватися.

А з Януковичем? Якби це була чесна розмова на кілька годин.

— Не думаю. За словами людей, які спілкуються з Януковичем неформально, він постійно розповідає про якісь замахи на своє життя, як усюди на нього чатують. Людина всюди бачить ворогів, постійно очікує якогось нападу. В американських будинках є ізольована кімната, в якій можна сховатися від торнадо чи злодіїв, доки не приїдуть рятувальники. Так от у Януковича в «Межигір'ї» така є. Він живе з відчуттям постійної загрози. Можливо, виправдовуючи цим стиль управління країною.

Думаю, Кучма зараз зловтішається. Мовляв, ось вам і Україна без Кучми. З іншого боку, є інформація, що нинішня влада тисне на якісь його бізнеси, не пов'язані з Віктором Пінчуком. Ось невдачі спіткали на виборах Тетяну Засуху — це ж його людина.

Чи бачите якісь чутливі точки в суспільстві, натиснувши на які, можна помітно поліпшити ситуацію?

— Можу назвати кілька таких речей для парламенту. Перша — його роботу відчутно б цивілізувала можливість відвідати засідання Верховної Ради всіма охочим. Для цього можна виділити одну з чотирьох лож, передбачити зарплату для кількох охоронців та комп'ютер, куди б записували паспортні дані відвідувачів. Але вже сам факт того, що виборці персонально спостерігають за тим, як відбувається голосування, дисциплінував би депутатів.

Нічого не коштувало б оприлюднення списку помічників народних депутатів. Ця база є. Ми неофіційно знаємо, що депутати призначають помічниками своїх водіїв, друзів по сауні чи інших мало дотичних до законотворчості людей.

І ще одна річ, яку зазвичай роблять у європейських парламентах: депутати мають написати декларації про конфлікт інтересів. Перелічити сфери чи підприємства, до яких вони мали, а часто й продовжують мати стосунок. Відповідно, якщо депутат колись займався імпортом авто, то подати законопроект зі скасування ввізного мита на машини він не зможе, бо видно, що діє у власних інтересах.

А поза парламентом бачите такі точки?

— Наприклад, ініціатива руху «Чесно» щодо персонального голосування депутатів. Коли вони це починали, з них сміялися. Але, крок за кроком, вдалося популяризувати цю норму, змусити політиків говорити про неї. Рано чи пізно вона стане обов'язковою.

Те саме стосується заборони куріння в громадських місцях. Це відстоювала коаліція «За вільну від тютюнового диму Україну», працювала з депутатами. Зрештою, куріння заборонили — завдяки тому, що кілька депутатів перейнялися проблемою і подали законопроект.

Які правила дій українського громадянина, який розуміє недолугість нинішньої системи і прагне її змінити?

— Люди на виборах мають голосувати не серцем, як закликала нас Тимошенко, а розумом. У нас є приказка: «Де два українці, там три гетьмани». В Німеччині є свій аналог: «Де два німці, там три спілки чи громадських організації». Громадяни нарешті мають відчути, що зміни залежать від них, а не від Януковича.

Спілкувався Антон Семиженко, «Газета по-українськи» №1563

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 6-03-2013 7:42 | 5796 переглядів