Гаранту. Чому має бути накладено вето на законопроект Колєсніченка-Олійника

16.01.14 у Верховній Раді України було розглянуто законопроект №3879 “Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян”.

Головне (назагал – куди більше), що з цим законопроектом не так, без емоцій:

1. Законопроект проголосовано з порушенням процедури – підняттям рук, без обговорення та без здійснення Лічільною комісією реального підрахунку голосів кожного народного депутата (а за заявами керівників фракцій про подану кількість голосів, тобто без перевірки дотримання вимоги особистого голосування). Згідно з рішенням Конституційного Суду України №11-рп від 07.07.98 “порушення встановленої Конституцією України процедури ухвалення законів є підставою для визнання їх неконституційними“.

2. Законопроект запроваджує нові обмеження гарантованої ст.39 Конституції свободи мирних зібрань (необгрунтоване і непропорційне посилення відповідальности за порушення [неіснуючого на сьогодні] порядку проведення мирних зібрань, невиправдане посилення ролі органів міліції, заборона на встановлення під час мирних зібрань невизначених “конструкцій”, незрозумілих “предметів, конструкцій, які використовуються як сцена“, заборона на елементи одягу, які можуть бути суб’єктивно сприйняті силовиками як “маскування обличчя” тощо), котрі в контексті ст.39 Конституції України, ст.11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.21 Міжнародного акту про громадянські та політичні права не можуть бути визнані такими, що “є необхідними у демократичному суспільстві” (при тому, що згідно зі ст.1 Конституції України Україна є демократичною правовою державою).

3. Законопроект передбачає внесення до Кримінального кодексу України (ст.110-1) відповідальности за “екстремістську діяльність“, визначення якої є надзвичайно розмитим (включно з “екстремістськими” висловлюваннями в Інтернеті, соціальних мережах) і, таким чином, це несе реальну загрозу порушення права на свободу слова, свободу вираження думки, свободу поширення інформації (ст.34 Конституції України, ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.19 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права). Те саме можна сказати і про передбачену законопроектом фактичне ототожнення блогів, соціальних мереж в мережі інтернет з ліцензованою діяльністю інформаційних агенцій, запровадження кримінальної відпоідальности за наклеп, що не відповідає демократичним традиціям правових держав.

Відповідно до частини першої ст.64 Конституції України “конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України“. Згідно з частиною третьою ст.22 Конституції “при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод“. Вищевказане є лише невеликою частиною загроз, що їх містить в собі законопроект №3879, набрання ним чинности може викликати хвилю громадського обурення і загострення внутрішньополітичної ситуації, різке погіршення іміджу України у світі.

Про “громадські організації – іноземні агенти” тут не будемо,  путіноугодність цього зрозуміла. Лише одне, за формулюваннями законопроекту, “іноземними агентами” стали б практично всі ГО, які діють з метою удосконалення державних політик, системного правозахисту тощо.

З огляду на це, до цього акту мало б бути застосоване вето. Відповідне звернення було сьогодні надіслано на Банкову. Хоча б “для протоколу”.

Олександр Северин, кандидат юридичних наук

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 16-01-2014 19:54 |  переглядів