Командир «Азова» Денис Прокопенко (Редіс): Ми зробили все можливе та неможливе, аби відтягнути на себе переважаючі сили противника

 

За два місяці повномасштабного вторгнення Росії в Україну Маріуполь став символом нескореності.

Незважаючи на постійні атаки, бої в місті та блокаду, бійці «Азова» та морської піхоти героїчно тримали оборону.

В останні кілька тижнів війни справжньою фортецею для українських військових та цивільних став меткомбінат «Азовсталь».

Весь цей час гарнізон «Маріуполь» звертався до президента та усіх світових лідерів із проханням застосувати процедуру «екстракшн» щодо поранених бійців та військових.

Перемовини щодо такої можливості тривають і зараз. Але тим сильнішими стають обстріли ворога з усіх видів озброєння.

У цій короткій розмові, записаній під час чергової спроби штурму, командир полку «Азов» Денис Прокопенко, позивний «Редіс», розповів УП про ситуацію на заводі та про те, чому блокада Маріуполя сталася.

– Яка зараз ситуація на «Азовсталі»?

– Ситуація вкрай важка. Ми з 25-го квітня тримаємо кругову оборону заводу. Йдуть дуже важкі кровопролитні бої. Противник останні кілька днів намагається нас штурмувати. Він вже проник на завод. Бої фактично ведуться всередині заводу. Всередині будівель та ангарів, промислового комплексу.

Противник використовує абсолютно всі види озброєнь. І корабельну артилерію, і авіацію, і танки, і РСЗВ. Він намагається використовувати тактику «вижженої землі» і просто-напросто руйнує все, що знаходиться навкруги.

– Чи є зараз координація з владою та Генштабом? Що вони вам кажуть?

– Так, звісно є. Ми сподівалися деякий час на деблокаду, яка на даний момент не відбулася. Зараз ми маємо допомогти самі собі, щоб перемогти в цій битві. Влада намагається вирішити питання дипломатичним шляхом та перемовинами.

Але на даний момент – нехай це грубо звучить – ми віддані самі собі.

– Як ви вважаєте, чи достатньо було зроблено за весь час, аби врятувати Маріуполь?

– Я можу сказати, що ми зробили все можливе та неможливе, аби відтягнути на себе переважаючі сили противника.

Ми абсолютно свідомо пішли в цей котел. Розуміючи, що згідно з планом оборони потрібно буде вести кругову оборону в місті, і воно, власне, так і сталося.

Вважаю, що ми зробили вагомий внесок для перелому ситуації в цілому в Україні та відтягнули на себе велике угрупування сил противника, щоб послабити тиск на інших напрямках. Це дало змогу отримати Україні озброєння від західних партнерів, перегрупуватися й діяти більш ефективно.

– До якого моменту можлива була деблокада Маріуполя?

– Можна було просто не допустити ситуації, яка зараз склалася.

Якщо би всі міста, починаючи з Генічеська, Мелітополя та Бердянська, так само стійко тримали оборону й давали бій противнику, тоді би він точно не дійшов за чотири дні з Криму до Маріуполя.

Так як цього не сталося, ми опинилися в оточенні. Тому що противник фактично без спротиву подолав доволі великий кілометраж. Практично без боїв, маршем він пройшов з Криму та опинився на західних околицях міста Маріуполь.

– У вас є пояснення, чому так сталося?

– У мене є власне бачення цієї ситуації. Якщо би війська, які там знаходилися, стійко тримали оборону, вгризалися би в землю та билися з противником, не давали би йому просто так заходити у міста, була би зовсім інша картина.

Справа в тому, що противника потрібно було знищувати ще на перешийку при виході з Криму під Генічеськом. В тому районі противник був вкрай обмежений в маневрі та мав лише єдиний маршрут висування. Враховуючи рельєф місцевості, противник був каналізований.

З тактичної точки зору, це було саме сприятливе місце для нанесення вогневого ураження з метою знищення та подальшого блокування ворожого угруповання. Противника потрібно було знищувати там, під час висування з Криму. І цього чомусь не було зроблено.

36-а бригада морської піхоти, дії якої не піддаються ніякому логічному поясненню… Спочатку один батальйон раптово здався в полон, це було ще 4-го квітня. В результаті чого ми втратили на той час єдиний шлях сполучення між «Азовом» та 36-ою бригадою. Потім несподівано командир 36-ої бригади прийняв рішення, нікого не попередивши, просто піти на прорив у невідомому напрямку і тим самим втратив багато людей. Так само багато людей було кинуто напризволяще, і вони просто потрапили в полон.

Якби цього не сталося, з цією бригадою ми би ще довго могли тримати оборону на правому березі, але фланг було оголено й після завершення зачистки заводу Ілліча противник кинув всі свої сили на наш напрямок – це дало йому змогу наступати на нас з флангу та тилу.

Один із батальйонів «Азову» опинився в подвійному кільці оточення. Було прийнято рішення прориватися з боєм на завод «Азовсталь».

Ці нескоординовані дії, які раптово відбулися з боку 36-ої бригади, призвели до катастрофічних наслідків, які вже не в змозі було повернути назад.

Це було рішення командира 36-ої бригади полковника Баранюка, або його на це хтось підштовхнув з керівництва – мені не відомо. Але в будь-якому разі воно було абсолютно нелогічним – на заводі Ілліча ще достатньо довго можна було тримати оборону, але чому таке рішення було прийнято – мені невідомо.

У них було абсолютно достатньо бойової техніки та боєприпасів, щоб утримувати оборону.

– Наскільки я розумію, там була доволі велика кількість людей. Десь 1500 військових?

– Так, десь так, навіть трішки більше.

– Більшість з них потрапили в полон, наскільки я розумію?

– Так, це приблизно 1000 наших морських піхотинців.

– Скільки людей зараз перебуває в укриттях «Азовсталі»?  І чи ви вірите в перемовини?

– Станом на зараз (ранок 8-го травня) всіх цивільних із заводу евакуйовано.

Під час останньої евакуації противник не дотримувався режиму припинення вогню. Машина, яка їхала за цивільними, була обстріляна. Протитанкова ракета влучила в неї, загинуло троє бійців, шестеро отримали поранення.

Я хочу, щоб увесь світ знав, що ми в жодному разі не утримували на заводі цивільних осіб. Евакуація цивільного населення проходила в чотири етапи. Більшість людей просто боялися виходити з підвалів під важким авіабомбардуванням противника.

Вони не вірили, що автобуси доїдуть до Запоріжжя, боялися, що їх заберуть в РФ. Тому на перший етап евакуації пішли добровольці, виганяти людей насильно з укриття ми не мали права.

Після того, як автобуси доїхали до Запоріжжя, люди повірили, що це реально, і погодилися їхати вслід за ними.

Усі перемовини щодо нас мають вести політики, а ми – солдати, ми воюємо.

Все буде Україна!

Ми обов'язково переможемо.

Севгіль Мусаєва, Українська правда

Коментарі

коментарів