Хочеш плекати мир — оберігай створіння. Послання Папи Венедикта XVI

Послання Його Святості Папи Венедикта XVI з нагоди Всесвітнього дня миру 1 січня 2010 року

ХОЧЕШ ПЛЕКАТИ МИР – ОБЕРІГАЙ СТВОРІННЯ

1. На початку Нового року я хочу від усього серця побажати миру всім християнським спільнотам, лідерам держав і людям доброї волі у всьому світі. Для 43-го Всесвітнього дня миру я вибрав девіз: Хочеш плекати мир – оберігай створіння. Вшанування створіння має дуже важливе значення також тому, що «створіння – це початок та основа всіх Божих діл»[1], і його захист є сьогодні дуже важливим для мирного співжиття людства. Через жорстокість людини стосовно інших людей, мають місце чисельні небезпеки, які загрожують миру і автентичному цілісному розвитку людини, як наприклад: війни, міжнародні та регіональні конфлікти, терористичні акти та порушення людських прав. Не менше занепокоєння викликають небезпеки, які виникають в результаті недбалого, а то і злочинного ставлення до Землі та скарбів природи, дарованих нам Богом. Тому людство мaє неодмінно «оновити і зміцнити союз між людиною та природою, який повинен бути відображенням творчої любові Бога, від якого ми походимо і до якого прямуємо» [2].

2. В енцикліці Любов у правді я підкреслив, що цілісний розвиток людини перебуває в тісному зв’язку з обов’язками, які випливають із ставлення людини до довкілля та природи. Довкілля має трактуватися як дар Божий для всіх і його використання накладає відповідальність стосовно всього людства, а особливо — бідних і майбутніх поколінь. Я вказав також, що сумлінню людей загрожує зменшення усвідомлення відповідальності, якщо природа і, насамперед, сама людина трактується як результат випадку чи еволюційного детермінізму [3]. Натомість, якщо ми вбачаємо у створінні дар Божий для людства, то це дозволяє нам зрозуміти покликання та цінність людини. Разом із псалмопівцем ми можемо справді вигукнути, переповнені подиву: «Коли на небеса спогляну, твір твоїх пальців, на місяць та на зорі, що створив єси, то що той чоловік, що згадуєш про нього, або людська істота, що про неї дбаєш?» (Пс. 8,4-5). Споглядання краси створіння спонукає усвідомити любов Творця, ту любов, яка «урухомлює сонце та інші зорі» [4].

3. Двадцять років тому папа Іван Павло ІІ присвятив послання з нагоди Всесвітнього дня миру темі «Мир з Богом Творцем – мир зі всім створінням» і тим самим звернув увагу на зв’язок, який ми, як створіння Божі, маємо зі всім, що нас оточує. «Сьогодні спостерігаємо, – писав він, – все більше зростаючу свідомість того, що мир у світі (...) є під загрозою внаслідок дефіциту належного пошанування природи». І він додав до цього, що екологічна свідомість «не сміє послаблюватися, але навпаки має отримати сприяння для того, щоб розвиватись і ставати більш зрілою, і знайти належне застосування в конкретних програмах та ініціативах» [5]. Інші мої попередники теж вказували на зв’язки між людиною та довкіллям. Наприклад, у 1971 році папа Павло VI з нагоди 80-річчя енцикліки Rerum Novarum папи Лева XIII відзначив, що люди «настільки необдумано виснажували природу, що існує небезпека її руйнування, і що згубні наслідки цього зловживання повертаються до неї самої». Згідно з його думкою, «не тільки довкілля людини стає до неї постійно ворожим, як наприклад через відходи і забруднення довкілля, нові захворювання, тотальне руйнівне насильство. Суспільство втрачає людяність і може створити для свого майбутнього цілком нестерпні умови життя. Йдеться про Соціальне питання, яке має настільки далекосяжний вимір, що охоплює всю людську сім’ю» [6].

4. Хоча Церква уникає висловлювань щодо специфічних професійних рішень, однак вона намагається, як «експерт із питань людськості», всіма силами звернути увагу на зв’язок між Творцем, людиною і створінням. Папа Іван Павло ІІ говорив у 1990 році про «екологічну кризу», і з огляду на те, що вона є, в першу чергу, етичної природи, він підкреслював «термінову моральну необхідність нової солідарності» [7]. Цей заклик є сьогодні, зважаючи на зростаючі знаки кризи, ще більш терміновий і було б безвідповідальним залишити цю кризу без серйозної уваги. Як можна залишитися байдужим з огляду на такі явища, як глобальна зміна клімату, прогресуюче поширення пустель, зменшення та втрата продуктивності велетенських сільськогосподарських регіонів, забруднення рік і ґрунтових вод, втрата біологічного різноманіття, збільшення частоти та руйнівної сили природних катаклізмів і вирубка лісів у тропічних регіонах. Як можна обійти увагою зростаюче явище так званих «кліматичних біженців» – людей, які, внаслідок завданої довкіллю шкоди, були змушені залишити місця проживання, (часто разом із всім майном), йдучи назустріч небезпекам вимушеного переселення? Як можна залишитись бездіяльним перед лицем вже існуючих та потенційних конфліктів, які пов’язані з доступом до природних ресурсів? Всі ці питання мають далекосяжний вплив на реалізацію людських прав, як наприклад права на життя, харчування, здоров’я і розвиток.

5. Однак не слід забувати, що екологічна криза не може бути оцінена незалежно від інших питань, які є з нею пов’язані, оскільки вона тісно переплітається з розумінням розвитку і з поглядом людини, її стосунком до ближнього та ставленням до створіння. Тому є виправданим зробити ґрунтовну і далекоглядну перевірку наявної моделі розвитку та замислитись про сенс економіки і її цілі для того, щоб виправити недоліки та викривлення. Цього вимагає екологічний стан планети, а насамперед – культурна та моральна криза людини, симптоми якої вже тривалий час є очевидними у всіх частинах світу [8]. Людство потребує глибокого культурного оновлення, воно зобов’язане наново віднайти цінності, що являють собою міцний фундамент, на якому може бути побудоване краще майбутнє. Кризові ситуації, яких воно сьогодні зазнає – чи то в галузі економіки, забезпечення продуктами харчування, довкілля чи суспільства – є, по суті, також моральними кризами, які є всі між собою пов’язаними. Вони роблять необхідним нове планування спільного шляху людей. Вони вимагають, зокрема, стилю життя, що визначається поміркованістю та солідарністю, а також новими правилами та формами участі, які впевнено та мужньо переймають позитивний досвід і рішуче відкидають негативні моменти. Лиш таким чином сучасна криза може стати нагодою для навернення і для відновлення планети.

6. Хіба не відповідає дійсності, що на початку того, що ми в космічному сенсі називаємо «природою», стоїть «план любові та істини»? Світ «не є результатом якоїсь необхідності, сліпої долі чи випадку. ... Він походить від свобідної волі Бога, який дозволив створінням брати участь у своєму бутті, у своїй мудрості та доброті» [9]. Книга Буття з перших сторінок представляє нам мудрий проект космосу, як плід задуму Бога, на вершині якого стоять чоловік та жінка, які створені на образ та подобу Бога, щоб «населяти землю» і «панувати» над нею в ролі особисто Богом покликаного «завідувача» (пор. Бут. 1,28). Описана Святим Письмом гармонія між Богом, людством та створінням була зруйнована гріхом Адама та Єви, які хотіли зайняти місце Бога і відмовились трактувати себе його створіннями. Внаслідок цього, також благословення «панувати» над землею, її «обробляти» і «доглядати» було знехтуване і виник конфлікт між прародичами та іншим створінням (пор. Бут. 3,17-19). Людина дала опанувати себе егоїзму, втратила з поля зору правдиве значення Божої заповіді, і почала ставитись до створіння як експлуататор, який бажає абсолютного домінування. Правдиве значення початкової заповіді Божої полягало, як це чітко вказує книга Буття, не просто у переданні авторитету, але набагато більше – у покликанні до відповідальності. Втім, вже антична мудрість констатувала, що природа не є нам дана як “сукупність випадково розкиданих матеріалів”, а біблійне Одкровення повідомляє, що природа є даром Творця, який заклав в неї внутрішній порядок, щоб людина могла знайти необхідні орієнтири, щоб її «порати та доглядати» (пор. Бут. 2,15) [11]. Все, що існує, належить Богу, який довірив все людині, але не для свавільного володіння. Якщо людина не здійснює своє покликання Божого співпрацівника, але хоче стати на місце Бога, то таким чином, в кінцевому результаті викликає повстання природи, яка стала «більше об’єктом людської тиранії, ніж управління» [12]. Через те людина має обов’язок панувати над природою на відповідальний спосіб, її доглядати та обробляти [13].

7. На жаль, необхідно констатувати, що велике число людей в різних країнах та регіонах Землі зазнають дедалі більших проблем через недбалість та відмову багатьох інших відповідально ставитись до природи. Другий Ватиканський екуменічний собор пригадав про те, що «Бог призначив землю і все, що на ній, для вжитку всіх людей і народів» [14]. Тим самим спадщина створіння належить всьому людству. Натомість, сучасний темп використання природних ресурсів ставить під загрозу їх достатність вже для сучасних, а особливо, для майбутніх поколінь [15]. Не важко встановити, що пошкодження довкілля є часто наслідком відсутності далекоглядних політичних програм, чи також переслідування короткозорих економічних інтересів, які, на жаль, стають великою загрозою для створіння. Розглядаючи це явище на основі чинника, що «кожне економічне рішення має свій моральний вимір» [16], необхідно також в межах господарської діяльності якнайбільше зважати на довкілля. Якщо ми користаємо з природних ресурсів, то необхідно піклуватись про їх збереження і, відповідно, при підрахунку загальних затрат включати екологічний фактор та соціальну сферу, а також трактувати їх вагомим чинником видатків господарської діяльності. Міжнародна спільнота і уряди окремих країн мають подати чіткі сигнали і дієво протиставитись тим методам використання довкілля, які є екологічно шкідливими. Для того, щоб захистити довкілля та ресурси і зберегти клімат, необхідно, з одного боку, діяти згідно з чітко визначеними правовими та економічними нормами, а з іншого – бути натхненним солідарністю до людей, які живуть у найбідніших регіонах Землі, а також до майбутніх поколінь.

8. В дійсності, настає час для формування правдивої солідарності між поколіннями. Тягар витрат, які є наслідком використання загальних ресурсів довкілля, не має права бути перекладений на прийдешні покоління: «Ми отримали спадщину від минулих поколінь і користалися з праці наших сучасників, тому ми відповідальні перед усіма і не можемо не піклуватися про тих, хто прийде після нас, щоб збільшити людський рід. Дійсність глобальної солідарності не тільки надає нам переваги, але й накладає обов’язки. Йдеться про відповідальність сучасних поколінь перед майбутніми, яку покладено як на окремі держави, так і на міжнародне співтовариство» [17]. Використання природних ресурсів має провадитись таким чином, щоб здобуток безпосередньої вигоди не відбувався за рахунок негативних наслідків для сьогодення і майбутнього людей та всього живого; щоб захист права на приватну власність не вплинув негативно на спільне благо [18]; щоб через втручання людини не знищити родючість землі – сучасного та майбутнього блага людства. Поряд із великодушною солідарністю між поколіннями необхідно наголосити на терміновій моральній необхідності оновленої солідарності в межах одного покоління, особливо в стосунках між країнами, що розвиваються, та високо розвинутими промисловими державами: «Міжнародне співтовариство має невідкладне завдання – знайти інституційні шляхи для того, щоб зупинити експлуатацію невідновних ресурсів, підключивши до цього процесу країни, що розвиваються, щоб разом із ними планувати майбутнє» [19]. Екологічна криза вказує на невідкладність солідарності, яка не визнає меж простору та часу. В дійсності є дуже важливо визнати історичну відповідальність індустріальних країн за спричинення екологічної кризи. Однак країни, що розвиваються, а особливо з перехідною економікою, не є звільнені від власної відповідальності стосовно створіння, оскільки зобов’язані крок за кроком приймати дієві заходи у сфері екологічної політики. Це можна було б легше здійснити, якщо б людство у меншій мірі вдавалося до егоїстичних розрахунків при наданні допомоги і передачі знань у сфері зелених технологій.

9. Без сумніву, одним із основоположних пріоритетів міжнародного співтовариства є віднайдення спільних прийнятливих стратегій енергетичних ресурсів, щоби забезпечити потребу в енергії сучасне та майбутні покоління. Для осягнення цієї мети технологічно прогресивні суспільства зобов’язані бути готовими плекати спосіб поведінки, що визначається дотриманням правильної міри, завдяки чому знижується власна потреба енергії, покращуються умови її використання. Рівночасно необхідним є сприяння дослідженню і застосуванню енергій, які більше відповідають екологічним вимогам, а також «новий всесвітній розподіл енергетичних резервів, щоб до них могли також отримати доступ країни, що не володіють власними джерелами» [20]. Екологічна криза дає історичну нагоду виробити колективну відповідь, яка б мала за мету переорієнтацію моделі глобального розвитку, в напрямку більшого пошанування створіння та цілісного розвитку людини, що ґрунтується на традиційних цінностях правдивої любові до ближнього. Тому я надіюся на прийняття моделі розвитку, яка базується на центральності людської особи, на плеканні спільного блага і участі в ньому, на відповідальності, на усвідомленні необхідності зміни стилю життя і на чесноті мудрості, яка вказує, які дії необхідно зробити сьогодні, з врахуванням того, що може статися завтра [21].

10. Для того, щоб привести людство до сталого управління довкіллям і ресурсами Землі, кожен покликаний задіяти свій розум у сфері наукового дослідження і технології, а також необхідне впровадження відповідних відкриттів. «Нова солідарність», до якої закликав папа Іван Павло ІІ у Посланні з нагоди Всесвітнього дня миру 1990 року [22], і «глобальна солідарність», про яку я особисто згадував у Посланні з нагоди Всесвітнього дня миру 2009 року [23], є основоположними позиціями збереження створіння завдяки створенню більш дієвої системи використання ресурсів землі, яка б координувалась на міжнародному рівні. Це стосується насамперед сучасної ситуації, в якій все чіткіше простежується взаємний зв’язок між боротьбою з руйнуванням навколишнього середовища і цілісним розвитком людини. Мова йде про обов’язкову динаміку, оскільки «цілісний розвиток може відбутися тільки за солідарного розвитку людства» [24]. Завдяки багатьом науковим можливостям і потенційним інноваційним процесам, які сьогодні мають місце, можуть бути прийняті належні рішення для формування гармонійного стосунку між людиною та навколишнім середовищем. Наприклад, необхідно сприяти дослідженням, що мають за мету віднайдення дієвих механізмів для використання великого потенціалу сонячної енергії. Так само необхідно звернути увагу на, сьогодні вже всесвітню, проблематику води і на глобальну гідрологічну систему, кругообіг якої має основоположне значення для життя на Землі, і стабільність якої є сильно загрожена через кліматичні зміни. Рівним чином, необхідно віднаходити стратегії сільського розвитку, в центрі яких стояли б дрібні селяни та їх сім’ї. Також необхідно вживати належних заходів для управління лісним господарством та утилізації відходів і брати до уваги наявну синергію між заходами проти зміни клімату і боротьби з бідністю. До того ж, необхідними є рішучі заходи на національному рівні, які мають бути обов’язково доповнені міжнародною дієвою участю, що принесе вагомі здобутки в середньо- та довгостроковій перспективі. Назагал, необхідно відмовитись від логіки голого споживання для того, щоб сприяти сільськогосподарським і промисловим формам виробництва, які зважають на встановлений порядок створіння і враховують основоположні потреби всіх людей. Екологічне питання необхідно розглядати не тільки з огляду на жахливі перспективи, що появляються на горизонті внаслідок завданої довкіллю шкоди, але воно мусить бути поставлене, насамперед, в контексті пошуку правдивої солідарності у всесвітньому масштабі, яка є натхненна цінностями любові, справедливості і спільного блага. Втім, я вже нагадував про те, що «техніка ніколи не є тільки технікою. Вона є виявом сутності людини та її прагнення до розвитку, вона є вираженням величі людського духу при поступовому доланні матеріальних умовностей. Тому техніка інтегрується у завдання «порати та доглядати землю» (пор. Бут. 2, 15), яке Бог дає людині, і має бути направлена на те, щоб зміцнювати союз людини та довкілля, який має стати відображенням творчої любові Бога” [25].

11. Стає все більш очевидним, що тема забруднення навколишнього середовища закликає до відповідальності кожного з нас, а також ті моделі споживання та виробництва, які не є прийнятливі з соціальної точки зору, з причин захисту довкілля і навіть з огляду на економічні міркування. Сьогодні вже крайнє необхідною є правдива переміна поглядів, яка б привела всіх до прийняття нових стилів життя, «в яких пошук за Правдивим, Красивим і Добрим і тісний зв’язок з іншими для спільного росту є тими елементами, які визначають рішення щодо споживання, заощадження та інвестицій» [26]. Необхідно все більше посилювати виховання для того, щоб плекати мир на основі далекоглядних візій на особовому, сімейному, суспільному та політичному рівні. Ми всі є відповідальними за захист і збереження створіння. Ця відповідальність не знає жодних обмежень. Згідно з принципом субсидіарності, важливо, щоб кожен у своїй площині намагався подолати надлишкову вагу приватних інтересів. Особливе завдання сенсибілізації і навчання мають різні установи громадянського суспільства і неурядові організації, які рішуче та великодушно ставлять себе на службу поширення екологічної відповідальності, яка має все більше засновуватися на повазі «екології людини». Нагадаємо також про відповідальність ЗМІ, які можуть представити в цій сфері позитивні приклади стимулюючого характеру. Старання про довкілля вимагає далекоглядного та глобального погляду на світ; спільного і відповідального зусилля, завдяки якому можна було б перейти від способу думання, що зосереджується на егоїстичних національних інтересах, до візії, яка постійно має на увазі потреби всіх народів. Ми не можемо залишатися байдужими стосовно того, що відбувається навколо нас, оскільки негативні наслідки в результаті пошкодження будь-якої частини планети позначаться до всіх нас. Міжособові відносини, стосунки між суспільними групами та державами, а також між людиною і довкіллям мають засновуватися на повазі та «любові у правді». В цьому далекосяжному зв’язку є дуже бажаним, щоб були реалізовані зусилля міжнародного співтовариства держав, направлені на поступальне роззброєння та світ без атомної зброї, яка вже самим своїм існуванням загрожує життю планети і процесу цілісного розвитку сучасного та майбутнього людства.

12. Церква несе відповідальність за створіння і усвідомлює, що має здійснювати її також у політичній сфері для того, щоб зберегти для всіх дари Бога Творця — землю, воду і повітря, а насамперед, захистити людину від небезпеки самознищення. Пошкодження природи є тісно пов’язане з культурою, яка визначає співжиття людей, оскільки, «якщо в суспільстві поважається «екологія людини», то з цього користає також екологія довкілля» [27]. Не можна вимагати від молодих людей, щоб вони шанували довкілля, якщо не поможемо їм навчитися в сім’ї та суспільстві поваги до самих себе: книга природи є єдиною, як в стосунку до навколишнього середовища, так і персональної, сімейної та суспільної етики [28]. Обов’язки стосовно навколишнього середовища випливають із обов’язків стосовно особи і її зв’язків з іншими. Тому я радо заохочую до виховання екологічної свідомості, яка, як я писав в енцикліці Любов у правді, включає автентичну «гуманну екологію» і відповідно посилює оновлене переконання як недоторканності людського життя, в будь-якій його стадії та за будь-яких обставин, так і гідності людини і обов’язкового завдання сім’ї, в якій виховується любов до ближнього та бережливе ставлення до природи [29]. Людська спадщина суспільства має бути збережена. Цей скарб цінностей знаходить своє джерело і межі у природному моральному законі, в основі якого лежить повага до людини і створіння.

13. На кінець не сміємо забути про важливий чинник, що багато людей знаходять спокій та мир і відчувають відновлення сил тоді, коли торкаються краси і перебувають у тісній гармонії з природою, тобто існує певний вид взаємного обміну: якщо ми піклуємось про створіння, то отримуємо досвід, що Бог піклується про нас через природу. З іншого боку – правильний погляд на зв’язок між людиною та довкіллям не веде до того, щоб абсолютизувати природу чи вважати її важливішою від людини. Вчительський уряд Церкви виражає несприйняття еко- і біоцентричної концепції довкілля, оскільки такий погляд заперечує різницю в бутті та цінності між людською особою та іншими живими істотами. Таким чином, фактично заперечується вища ідентичність та роль людини і сприяється формуванню погляду щодо рівної гідності всіх живих істот. Це відкриває двері для нового пантеїзму з неопоганськими акцентами, що трактує благо людини виключно через призму натуралістично трактованої природи. Натомість Церква запрошує підійти до питання об’єктивно, зважаючи на «граматику», яку Творець вписав у свій твір, наділивши людину покликанням охоронця та відповідального управителя створіння. Без сумніву, людина не може зловживати цим покликанням, ані своєвільно його трактувати, оскільки протилежна позиція, що полягає в абсолютизації техніки та людської влади, врешті-решт, приведе не тільки до вагомих нападів на природу, але також і на гідність самої людини [30].

14. Хочеш плекати мир – оберігай створіння. Домагання миру з боку всіх людей доброї волі буде, без сумніву, полегшене тим, що вони спільно визнають нероздільний зв’язок між Богом, людьми та всім створінням. Керуючись Божим Одкровенням і у відповідності до традиції Церкви християни роблять для цього свій внесок. Вони трактують космос у світлі справи створіння Отця і справи визволення Христа, який своєю смертю і своїм воскресінням примирив з Богом «все, що на небі і на землі» (Кол. 1,20). Розп’ятий і воскреслий Христос подарував людству дар свого всеосвячуючого Духу, який провадить історію в очікуванні дня повернення Господа у славі, коли настануть «нове небо та нова земля» (2 Петр. 3,13), в яких назавжди оселяться справедливість та мир. Тому обов’язком кожної людини є захищати природу та навколишнє середовище, щоб побудувати світ, в якому панує мир. Це є терміновий виклик, до якого необхідно підійти з спільними оновленими силами; це є добра нагода, щоб надати прийдешнім поколінням перспективу кращого майбутнього. Нехай цього будуть свідомі відповідальні лідери націй і всі, кому небайдужа доля людства: збереження створіння і здійснення миру є тісно між собою пов’язані! Тому я запрошую всіх віруючих до інтенсивної молитви Богу, всемогутньому Творцю і милосердному Отцю, щоб у серці кожної людини знайшов відгук цей переконливий заклик: Хочеш плекати мир – оберігай створіння.

У Ватикані, 8 грудня 2009 р.

Венедикт XVI
________________________________________
[1] Катехизм Католицької Церкви, 198.
[2] Bенедикт XVI, Послання з нагоди Всесвітнього дня миру 2008 р., 7.
[3] Пор. №. 48.
[4] Данте Алігьєрі, Божественна комедія, Рай, XXXIII, 145.
[5] Іван Павло ІІ, Послання з нагоди Всесвітнього дня миру 1990 р., 1.
[6] Aпостольський лист Octogesima adveniens, 21.
[7] Іван Павло ІІ, Послання з нагоди Всесвітнього дня миру1990 р., 10.
[8] Пор. Венедикт XVI, Eнцикліка Caritas in veritate, 32.
[9] Катехизм Католицької Церкви, 295.
[10] Геракліт із Ефезу (535 — 475 до Хр.), Фрагмент 22B124, у: H. Diels – W. Kranz, Die Fragmente der Vorsokratiker, Weidmann, Berlin 1952.
[11] Пор. Венедикт XVI, Eнцикліка Caritas in veritate, 48.
[12] Пор. Іван Павло II, Eнцикліка Centesimus annus, 37.
[13] Пор. Венедикт XVI, Eнцикліка Caritas in veritate, 50.
[14] Душпастирська конституція Gaudium et spes, 69.
[15] Пор. Іван Павло II, Eнцикліка Sollicitudo rei socialis, 34.
[16] Венедикт XVI, Eнцикліка Caritas in veritate, 37.
[17] Папська рада справедливості і миру, Компендій соціальної доктрини Церкви, 467; пор. Павло VI, Eнцикліка Populorum progressio, 17.
[18] Пор. Іван Павло II, Eнцикліка Centesimus annus, 30-31, 43.
[19] Венедикт XVI, Eнцикліка Caritas in veritate, 49.
[20] Там само.
[21] Пор. св. Тома Аквінський, S. Th. II-II, q. 49, 5.
[22] Пор. Іван Павло ІІ, Послання з нагоди Всесвітнього дня миру 1990 р., 9.
[23] Пор. Bенедикт XVI, Послання з нагоди Всесвітнього дня миру 2009 р., 8.
[24] Павло VI, Енцикліка Populorum progressio, 43.
[25] Венедикт XVI, Eнцикліка Caritas in veritate, 69.
[26] Іван Павло II, Енцикліка Centesimus annus, 36.
[27] Венедикт XVI, Енцикліка Caritas in veritate, 51.
[28] Пор. там само, 15, 51.
[29] Пор. там само, 28, 51, 61; Іван Павло II., Енцикліка Centesimus annus, 38-39.
[30] Пор. Венедикт XVI, Енцикліка Caritas in veritate, 70.

Перекладено з німецької мови Бюро з питань екології та комісією «Справедливість і мир» УГКЦ.

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 31-12-2009 17:55 |  переглядів