Права людини крізь об’єктив: 8-ий фестиваль Docudays UA. Фото. Відео

З 25-го до 31-го березня 2011 року у столичному Будинку кіно (вул. Саксаганського, 6) та Німецькому культурному центрі «Ґете-Інститут» (вул. Волоська 12/4) відбуватиметься Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA.

Урочисте відкриття відбулося у п’ятницю, 25 березня, о 19.00 у Будинку кіно. Ведучими церемонії було подружжя журналістів Єгора Соболєва та Марічки Падалко.

Це вже восьмий фестиваль, який відбувається кожного року наприкінці березня у Києві. Його основною метою є налагодження відкритого діалогу про права людини в українському суспільстві, а також підтримка й розвиток креативної кінодокументалістики в Україні.

Цього року організатори оновили логотип Docudays UA: «Тепер наш символ — штангіст, сильний, наполегливий і цілеспрямований. Він щодня піднімає важку штангу – на знак перемоги над собою, над життєвими обставинами – за будь-якої влади, за будь-якої погоди.»

Розпочалась церемонія із виступів спонсорів, партнерів та організаторів фестивалю.

Роман Романов, директор програми «Верховенство права» Міжнородного фонду «Відродження»: «Протягом цих днів ми говоримо з Європою мовою спільних цінностей: ми говоримо про права людини. І це набагато важливіше, ніж десятки декларацій, виголошених із високих трибун, чи можливо, сотні підписаних документів. Я думаю, що зараз надзвичайно важливий момент, коли в Україні нам усім треба ставити запитання, треба ставити свої власні запитання. І домагатися того, щоб на них були почуті відповіді».

Роман Романов, директор програми «Верховенство права» Міжнородного фонду «Відродження»

Сьюзан Клірі, аташе з питань культури Посольства США: «Посольство США пишається тим, що є одним із спонсорів фестивалю. Я переконана в тому, що сьогодні ми станемо свідками народження золотої ери у документальному кінематографі. Очевидним є те, що документальне кіно та захист прав людини тісно пов’язані між собою, тому що повага до прав людини починається з того, коли ти відкриваєш очі і дивишся на людей, на людські історії і несправедливість, яку ми зазвичай просто не бачимо, або не хочемо бачити».

Сьюзан Клірі, аташе з питань культури Посольства США

Представник дитячого фонду UNICEF в Україні: «Місія цього фестивалю – поставити питання прав людини у центр уваги українського суспільства і вона цілком відповідає місії ООН, для якої власне права людини, мир, справедливість і свобода є основними принципами. Мистецтво має силу перетинати культурні, мовні та географічні кордони і впливати на мільйони людей».

Цього року Docudays UA приєднався до міжнародної акції «Порожній стілець» на підтримку правозахисника, лауреата Нобелівської премії миру Лю Сяобо. Глядачам продемонстрували відео про хвилюючі події з життя китайського суспільства та винесли на сцену порожній стілець як символ пошани і захоплення відважністю героя китайського народу, який виключно мирними методами, силою слова, вимагав демократичних реформ у своїй країні, але й досі змушений відбувати покарання за це у китайській в’язниці. Фестиваль продовжив традицію запрошення його на такі заходи.

DocuDaysUa1

Перед кінопоказом на сцену вийшов і сам режисер фільму-відкриття, фаворита багатьох міжнародних фестивалів, «Інший “Челсі”: історія з Донецька» — Якоб Пройсс.

Напрочуд гарною російською він звернувся до глядачів: «Ви, напевно, дивуєтесь, навіщо фільм про футбол показувати на відкритті фестивалю про права людини? Як я знаю, поки що, не існує права людини на хороший футбол. Але багато людей би хотіли такого права. Цей фільм не тільки про футбол, він, насамперед, про вплив на суспільство, а, отже, і про права людини».

Якоб Пройсс — німецький режисер, який навчався у Варшаві та Москві, відбував альтернативну цивільну службу в Нижньому Новгороді, а також займався моніторингом виборів. Він є експертом із прав людини в СНД в організації «Репортери без кордонів». У жовтні 2004 року був спостерігачем на президентських виборах в Україні. «Інший “Челсі”: історія з Донецька» – його дебютний повнометражний фільм.

«Під час зйомок у Донецьку я розривався між симпатією до своїх головних героїв – 55-річного шахтаря Саші та 30-річного бізнесмена Колі, фанатів “Шахтаря” – та нерозумінням того, що відбувається. Після двох років у Росії я чудово розумів людей зі Східної України, які критикують “помаранчевих”, український націоналізм чи мовну політику... Але очевидно й те, що корумповані українські політики будь-яку ситуацію використовують на користь лише собі. Чи вони зі Східної чи Західної України, проросійські чи проєвропейські, та українська влада перетворила демократію на фарс. <...> Шахтарі на трибунах вагаються між гордістю за міжнародний успіх клубу та ностальгією за старими добрими часами, коли половина команди складалася не з бразильців, а з сусідських хлопців. Вони поважають Рината Ахметова за те, що він вкладає свої мільйони в рідне місто, а не витрачає їх на Лазурному узбережжі, та водночас вважають владу злочинною», – розповів Якоб Пройсс.

Якщо говорити про сам фільм, то це, однозначно той випадок, коли кажуть: «Це треба бачити! ». Якщо описати кількома словами, то це напрочуд щиро, влучно і актуально. Не дивлячись на те, що «Інший “Челсі”: історія з Донецька» — документальний фільм, увесь показ пройшов на одному диханні. Єдність емоцій зала прокочувалася синхронними хвилями майже кожні 2 хвилини, а овації після фільму не стихали до кінця титрів.

Після показу на глядачів чекав сюрприз – на відкриття фестивалю запросили головних героїв фільму, яких глядачі вітали стоячи з нестихаючими оплесками і оваціями. Після цього відбулося бурхливе обговорення: глядачі висловлювали подяку режисерові і акторам та, звичайно, ставили чимало запитань .

Проте, за всім сміхом і захопленням, насправді, стоїть проблема того, як гроші вирішують все у нашій країні. І від того стає сумно, адже більшість з людей усвідомлює, що так само могли би щось вирішувати, бути важливими для когось, якби тільки мали засоби.

Режисер-іноземець зі сторони показав усю недолугість і беззмістовність політичних змагань, що спіткали Україну за останні роки, усю закоренілість переконань людей. Фільм показує, що не зважаючи ні на що, усі, врешті решт, залишаються зі своєю думкою, змінити яку майже не можливо. І якщо на це не можна вплинути, то треба хоча пам’ятати і усвідомлювати, що кожен має право на власні переконання, адже це і є повага до прав людини.

Аліса Мотошина, sprotiv.org