Нашому керівництву не подобалося, бо тоді ми закінчимо війну і наведемо порядок в країні, — Михайло Савульчик розповів про розстріл добровольців під Іловайськом

Передісторія війни бійця батальйону «Донбас» Михайла Савульчика з позивним «Ельф» починається з Майдану. Як він розповідає, був в одному зі штурмових загонів самооборони. В часи Революції гідності на Михайлівській площі «Ельф» організував «Михайлівську Січ». Потім, разом із ще двома друзями, активно брав участь у всіх «гарячих» точках на Майдані. Звідти ж друзі відправилися у добровольчий батальйон «Донбас». Разом звільняли міста на сході, зачищали, контролювали. А потім був Іловайськ, поранення і втрата побратима. Михайло Савульчик розповів Радіо Свобода про один із найгарячіших моментів війни. Михайло звинувачує владу в трагедії під Іловайськом, стверджуючи, що метою пастки було знищення добровольців.

– Ми виїхали із Курахова, довго добиралися. По дорозі ночували на якомусь елеваторі, там добрива робили. 18-го нам кажуть: «Виступаємо!» Після обіду ми йдемо на Іловайськ. Заходимо з двох боків на Іловайськ. З одного боку, де залізниця – перша штурмова, і з іншого боку заходила наша, друга штурмова група. Я з «Фаготом» був у другій. Заходимо – а по нас одразу почали прицільно мінометами стріляти. Ми ж поставили протитанкову установку. А тут міномет за 100 метрів бахнув. Хоп – за 50. Ми різко згортаємося, від’їжджаємо. «Бах» – на наше місце прилетіло. Все нормально…

8-го ми зайшли без бою. Починається 19-те. Намагаємося взяти місто. 4 трупи. Поранених навіть не можу перелічити – двір був завалений. Коли ми їхали туди, Семенченко віддав наказ: «беріть продуктів та боєприпасів тільки на день». Ми взяли по сухпайку. Я звик рюкзак гранатами набивати. Патронів купу набирав. Потім тільки хлопцям пачками розкидав.

Після першого дня бою ні в кого патронів не було. «Сват», який у нас замкомбата, повинен був привезти, однак він затримувався. Порошенко тоді сказав, що підмога затрималася на 4 дні. Нас там просто кинули. Це була ідеальна домовленість. Добровольців потрібно було знищити. Газу, світла, води – нічого не було. Це була катастрофа. Їсти нічого. Сухпайок – і той прострочений.

19-го у нас купа поранених, трупів. 20-го зранку вивезли чотирьох. Хлопці супроводжували на бусику. Коли ми заходили в Іловайськ, то по дорозі «Азов» стояв. Казали, що тут наш блокпост буде. А виявилося, що там його немає. Армія пішла з єдиної дороги, яка була.

Виїхали туди, дивимося – а там «м’ясо». Бусик, на якому їхали, з гранатомета розстріляли. Це найгірша «підстава», яка може бути, від армії. Одного афганця, забув, як позивний, йому побило ноги. Ми його замотали і повантажили в КрАЗ. Він казав, що в полон ніколи не піде. Він відповз, скільки міг повзти, щоб в полон не здаватися. І вмирати не хотів, як собака. Він просто гранату зірвав. Замотали, відправили. Оце герой був. Класний пацан.

Ми жили в другому будинку. В першому були одні пацани, в другому ми, в третьому будинку також мої друзі. Там ще навіть місцевий чоловік був, нам яєчка давав – у нього кури були. Приходить і каже: «От, хлопці, ось вам пару яєць до картоплі…»

–​ Тобто місцеві вам допомагали?

– Він там один був. Місцеві до нас приходили. У школі вони ховалися в підвалі з дітьми. А ми жінок з дітьми питаємо: «А де ваші чоловіки?», а вони нам: «Нема чоловіків». Чоловік стріляв з іншого боку.

Був ще «дідок» там. Це уже після мого поранення. Приходить, посидить, іде. Через 10 хвилин обстріл. Примітили хлопці його, потім за барки – а в нього папірчик і коректировка. Він у радянський час був корегувальником. Хлопці його до стіни – і розстріляли «дідочка». Через якогось старого дебіла, який за гроші щось там робить, гинуть молоді пацани – по 20, 25 років, по 18 було.

21-го ввечері, десь о сьомій годині, почався обстріл. А сусід каже: «У мене є технічна вода в бочці, можна помитися». Ми такі щасливі. На вулиці +30, а ми бронежилети не одну добу не знімали. Спітнілі. Думаю, піду помиюся. Помився, заходжу до себе у двір – і починається мінометний обстріл. Я бронік одягнув, думаю, зайду в будинок, візьму автомат, каску. Я навіть не чув свою міну. Кажуть, що свою міну не чуєш. За шість метрів від мене «стодвадцятка», або «Нона», теж 120 міліметрів, прилетіла. Тільки пам’ятаю, що я летів, впав, кругом дим, пекельний біль. На мій крик прибігли хлопці, зловили за руки-ноги.

Валєрка, мій дружбан, джгут не шукав, зняв з себе бандану. В мене артетія була перебита на лівій нозі, він перетягнув. Туди, де вони сиділи, коли мене поранило, прилетіла міна. Якщо б мене не поранило, вбило би їх. Потім в інкасаторську машину мене посадили. Ми у «сєпара» забрали «приватбанківську» інкасаторську машину. Вона з автомата не прострілюється.

Я по телебаченню якось сказав, що за чотири дні можна було дійти пішки до Америки. Просто нам допомогти ніхто не хотів. Навпаки, звідти вивели війська, щоб нас там закрити. Якби ми взяли Іловайськ, то ми б закінчили війну. Іловайськ – це єдина дорога на Донецьк з Росії. Поїздами туди поставляється зброя і продукти. Взяли б Іловайськ, Донецьк би через пару місяців здався сам.

Тоді росіяни підключилися, і вони самі говорили нашим хлопцям, які були в полоні, що вони нас чекали вже чотири дні. Вони вже стояли з 11 числа на найголовніших висотах і 4 дні чекали нашого виходу. Там був тупий розстріл. Мого «Кейна» там вбили. Класний був хлопець з мого підрозділу. Як він загинув, розказали хлопці, які вийшли з полону перед Новим роком. Їхав він в «Уралі». Спершу танковий снаряд попав. Потім ще один. Його останки знайшли – зробили ДНК-експертизу. Так багато хлопців загинуло.

Недавно хоронили одного, позивний «Контра». Теж друг мій. На Південному цвинтарі у Києві ховали, уже з почестями. Також впізнали через ДНК. А ще подзвонив чи «сєпар», чи хтось із тих людей і сказав, що є останки. По телефону мені подзвонили і сказали, що це останки Вадіка. Я спитав, скільки треба грошей, щоб приїхати і забрати рештки. Кажуть, що грошей не треба, просто треба приїхати і заберати. Організація «Червоний Хрест» забрала його. У нього ж жетон був. По ньому знайшли останки, обгризені собаками. Поховали в Житомирі, з почестями. Всі вони наші герої, яких не хочуть визнавати. Їм не дали навіть орденів за Іловайськ. Такої бойової точки не було. Орденів не було, їх вручали тільки командирам.

Які мінські чи не мінські домовленості? У нас війна. У кожній цивілізованій країні з терористами ніхто не домовляється. А у нас війна, і її називають АТО. Чому мобілізація іде на АТО? Цим же СБУ має займатися. А в нас і мобілізація, і війна. Ти наче і воюєш, але не учасник бойових дій, тобі і пенсії не потрібно, ти ж на війні не був. У мене «учасник бойових», але пенсії не маю, я ж не військовий. Яка пенсія? У мене кулі були інші. У мене дерев’яні, а у СБУ – золоті. Я в найгарячіших точках АТО був, а мені навіть військову пенсію не дають.

–​ Як вважаєте, чому трагедія в в Іловайську мала місце?

– Потрібно було добровольців знищити. Туди був вхід, виходу не було. Хто туди воювати йшов, хто на допомогу. Пропускали без проблем. Але виходу звідти не убло. Наших добровольців керівництво знало, тому що ми говорили ще тоді, що ми повернемось, і в Києві наведемо порядок.

Ми тоді штурмом брали місто за містом. Після Іловайська ні одне місто, ні одне село не було взяте українською армією. Нас була тисяча, зараз більше ста. Ні одне місто не береться. Нашому керівництву це не подобалося, бо тоді ми закінчимо війну і наведемо порядок в країні.

Мар'ян Кушнір, Радіо Свобода

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 19-08-2015 9:35 |  переглядів