22.11.2024 04:00 | Попередня версія sprotiv.org | Наша кнопка | Read sprotiv.org in English | Зробіть Ваш внесок | Розміщення реклами | Зробити стартовою

Цензура у мас-медіа повертається

Періодичні видання чи не єдиний реальний механізм відстоювання та відображення суспільних інтересів, що не тільки декларує та підтримує свободу слова, але й реально координує суспільну думку, яка є важливою складовою в розбудові демократичного суспільства.

За останні 5 років України зробила рішучий крок назустріч свободи слова. І щоб там не казали критики правління діючого президента, а це факт. Розцінювати механізм та характер журналістської свободи можна по різному, але неможливо заперечувати важливість існування реальної «четвертої гілки влади» в Україні. Дійсно казати про ідеальність та повну відповідність до загальнодемократичних показників сучасних українських ЗМІ не можна, але стрибок в цьому питання в період з 2005 року був значним. Безумовно періодичні видання в цьому питанні займають не останнє місце. Особливо аналітичного характеру, які направленні не тільки на подачу інформації, а на критику та багатовекторний погляд на події, що є запорукою створення альтернативних точок зору як в рамках певних соціальних верств, так і в суспільстві взагалом. І такі видання дійсно прогресували останнім часом: ви подивіться як якісно оновилась сучасна кореспонденція, який спектр важливих тематик став підніматись і які (здавалось би неможливі ще кілька років тому) точки зору ми побачили. І що головне українська влада обернулася обличчям до преси, не тільки незаважаючи її функціонуванню, але й навіть намагаючись підтримувати.

Але останнім часом ситуація почала різко змінюватись в не дуже привітну сторону. Я думаю більшість вже давно помічає не таку й ліберальну політику державної влади по відношенню до незалежних видань, що супроводжуються численними заборонами та тиском. Буквально сьогодні в одному з провідних українських видань («Тиждень») я прочитав відкритого листа наступного змісту:

                                                                  Кому ми заважаємо?

                                                                      Відкритий лист

 Президентові України Віктору Ющенку                                                                                       Прем’єр-міністру України Юлії Тимошенко

Голові Верховної Ради України Володимиру Литвин

Копія:

Голові Комітету з питань свободи слова

  та інформації Верховної Ради України Ганні Герман

 Комусь дуже заважає «Український тиждень» – іншого висновку з безпрецедентної кампанії тиску на наш журнал і наполегливих спроб його дискредитації, що не припиняються впродовж останнього місяця, зробити не можна. Кульмінацією наступу стало перше наразі підключення до цього процесу органу державної влади: Комітет з питань свободи слова та інформації Верховної Ради звернувся до СБУ з вимогою провести перевірку в нашій редакції (до речі, про це звернення стало відомо з інтернет-видання «Телекритика», на офіційному сайті парламентського комітету http://www.rada.gov.ua/svobodaslova/ про це чомусь ані слова). Привід – сміховинне, нічим і ніким не доведене звинувачення в шпигуванні (з боку кого і, головне, навіщо?) за електронним листуванням журналістів «Українського тижня».

Можна було б поставитися до цього як до чергової спроби кількох ображених колишніх працівників редакції звести рахунки з керівництвом, якби не інші факти. Впродовж місяця почастішали анонімні телефонні погрози та вимоги закрити видання. Мали місце ніяк не анонімні, а цілком персоналізовані дзвінки керівникам проекту із Секретаріату президента, а деяким журналістам – зі Служби безпеки з порадами «змістити акценти» в матеріалах журналу. З особистих контактів ми дізналися, що в наших конкурентів готується кілька «викривальних» статей з метою довести, що гострі критичні матеріали розміщувалися в нас за плату (ми з нетерпінням їх очікуємо, адже цікаво дізнатися, у скільки ж нас оцінюють...). Демагогічно роздмухується суто виробничий конфлікт зі скороченим працівником редакції. Ніби випадково публікується «качка» про те, що ми належимо... відомому російському політикові Жиріновскому (Владімір Вольфович, мабуть, дуже сміявся б, якби про це дізнався)...

 Звертає на себе увагу не кожна окрема атака, а їхня щільна масованість. Донедавна ми намагалися ігнорувати напади або роз’яснювати свої позиції всередині професійного середовища. Марно. Останній випадок доводить, що зберігати й надалі олімпійський спокій чи мобілізувати почуття гумору нерозумно й небезпечно.

 З іншого боку, приємно, що опоненти причепилися до таких, м’яко кажучи, малопереконливих звинувачень: якби люди, які колись були причетні до редакційної кухні, мали серйозніший компромат, вони його неодмінно оприлюднили б. Отже, закинути «Українському тижню» щось змістовне немає підстав, і це вже позитив. Однак складається враження, що провина «Українського тижня» – у самому його існуванні. За багато років функціонування медіа-ринку в незалежній Україні важко пригадати аналогічну кампанію проти будь-якої газети чи журналу, телеканала чи інтернет-сайта. Мимоволі виникає підозра і навіть упевненість, що війна проти «Українського тижня» може мати лише два раціональних пояснення.

 1. Журнал свідомо послаблюється, щоб у якийсь момент, коли в команди та керівництва не витримають нерви, зробити власникам «пропозицію, від якої неможливо відмовитися», й задешево отримати напередодні передвиборчих жнив готовий інструмент впливу зі своєю аудиторією, авторитетом, не кажучи про кадри, інфраструктуру, систему розповсюдження тощо. Така робоча версія цілком має право на існування, але їй суперечить обрана тактика, адже атака ведеться передусім на бренд, на добре ім’я, тобто в нашому репутаційному бізнесі сенс такої хитромудрої операції тяжіє до нуля.

 2. Доведеться повторити те, що вже було сказано для вужчої аудиторії: «Український тиждень» – чи не єдине видання, що не належить жодній політичній силі, не пов’язане жодними партійними, бізнесовими чи особистими зобов’язаннями, а отже, є зразком бездоганно незалежної журналістики (йдеться лише про засади, а не про якість, щодо якої хай краще висловлюються наші читачі). Ми поставили собі за мету безкомпромісно обстоювати цінності незалежної, модерної, європейської, української України й гостро реагувати на все, що віддаляє країну від цього ідеалу. То, може, саме це спонукає наших недоброзичливців розпочати інформаційну – а тепер уже не лише інформаційну – війну на знищення «Українського тижня»?

 Залишається додати, що ТОВ «Український тиждень» – довготривалий інвестиційний проект, до якого вдалося залучити реальний іноземний капітал з Європи, який не розраховує на миттєві надприбутки, натомість далекий від розуміння повсякденних труднощів ведення бізнесу в нашій країні, зокрема й принесення фундаментальних засад (до яких належать свобода слова і свобода інформації) в жертву політичній кон’юнктурі.

 Ми звертаємо вашу увагу на те, що державні органи, в тому числі й ті, що прямо покликані захищати свободу слова, у випадку «Українського тижня» розуміють своє призначення дещо спотворено. Ми вимагаємо негайно припинити адміністративний тиск на наше видання. Зі свого боку в разі невжиття заходів залишаємо за собою можливість звернутися по допомогу й підтримку до міжнародних інституцій, попри розуміння того, що це навряд чи сприятиме авторитету нашої держави у світі.

 Юрій Макаров, шеф-редактор

Сергій Литвиненко, головний редактор

Микола Шейко, генеральний директор

Роман Цуприк, голова редакційної ради

журналісти та працівники журналу, всього 34 підписи

На мою думку, це значний індикатор для всіх українських журналістів замислитися чому такі речі відбуваються, і які масштаби це може обрати в майбутньому. Я не берусь чіпляти ярлики та вказувати пальцем, хто і навіщо тисне на українські видання, але зрозумілі причини цього. З початком економічної та політичної кризи наявність об’єктивного та критичного огляду подій, який міститься в сучасних незалежних ЗМІ, особливо в аналітичних виданнях, є небезпечним чинником для окремих осіб, що несе з собою загострення суспільних явищ та втрати як політичних, так і економічних показників. Кому зараз на користь реально незалежні ЗМІ? Та нікому, бо навіть опозиція сьогодні не залишається без критики. Кризові умови створюють попит на правдиву інформацію, де «замазуха» вже немає конкурентоздатності. Тому такий латентний пресинг має реальне підґрунтя. Сьогодні важливим є є супротив таким явищам з боку журналістський об’єднань та взагалі журналістської громади, бо тільки спільними зусиллями ми зможемо відстояти свої власні права. Я глибоко вірю, що такі листи, як від «Тижня» матимуть адекватну відповідь і Україна вже ніколи не повернеться до свого минулого ставлення до ЗМІ. Тому колеги журналісти та аналітики об’єднюємось та тримаємось разом!

 

 

Виталий Филипповский

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 3-06-2009 8:49 | Кількість переглядів  переглядів

Подiлитись посиланням:




Читайте по темі

Закрити
Вам подобається Спротив? Приєднуйтеся до нас!

Facebook

Twitter

bigmir)net TOP 100 статистика Rambler's Top100